Дуже легко розібратися, хто є хто. Не секрет, що калуський округ №85 є специфічний, там багато чого зачищено під братів з Рогатинщини, зареєстровано багато технічних кандидатів. Для того, щоб ніхто не зміг скласти Насаликам конкуренцію, ще з самого початку були викуплені всі рекламні площини на білбордах. Деякі навіть стояли порожні, на деяких ще задовго до реєстрації кандидата красувався напис «Святослав Кавінський». Потім потроху почали з’являтися білборди Романа Короля, Сергія Насалика, Олега Савки, Олега Нижника, Анжели Яроватої – не треба бути експертом, аби розуміти, що цим людям «дозволили» мати білборди для того, аби у виборців була ілюзія вибору. Всі ці більш чи менш відомі люди є ресурсом влади, декому для цього навіть виділили трохи грошей. У першому ешелоні грошовитих політиків, які змагаються за мандат у Калуші, є ну дуже цікаві персонажі.

1. Наприклад, люстрований прокурор Микола Гошовський, який так відзначився роботою в часи Януковича, що йому винесли заборону займати посади на 10 років. Але це не заважає йому вдягати вишиванку, сіяти грошима, дарувати мощі святих в церквах округу, розповідати, що його нібито підтримує Левко Лук’яненко, хоч той підтримує зовсім іншого кандидата – Ігоря Ткача від «Республіканської партії».
2. Тут також маємо Сергія Насалика, який лише півроку тому став міським головою Рогатина, а вже хоче переїхати до Києва. Чим він такий видатний? Тим, що є братом міністра? Ще один зірковий брат – Віктор Шевченко, брат народного депутата Олександра Шевченка, не придумав нічого кращого, як влаштувати виборцям округу туристично-агітаційні поїздки на курорт «Буковель». Але не підкупом єдиним – весь округ заклеєно агітаційним матеріалом, грошви досить є.
3. Екс-депутат ВРУ 2012 року Ольга Сікора вкотре зареєструвалася кандидатом. Її робота в окрузі трохи нагадує роботу народного депутата, «почесного гетьмана» Володимира Муляви (був такий в 1994 році, обраний у калуському окрузі) – ні тобі якісної роботи в сесійній залі, ні на окрузі. Єдине, чим добре запам’яталася Ольга Сікора, то це тим, що була кнопкодавом і голосувала замість інших депутатів, а коли журналісти це сфотографували, то стверджувала, що це фотомонтаж. При цьому її пояснення щодо інциденту та пояснення Дмитра Шлемка, головного обласного «батьківщинівця», якось не сходяться. Хтось говорить неправду. Цього разу – не Дмитро Шлемко.
4. Що можуть партійні керівники «Свободи», показав і Майдан, і їх прокурор-втікач Олег Махніцький. А на місцях з кадрами ще гірше. І, може, сама по собі Оксана Тебешевська є непоганою людиною, але ніяким політиком. І чи політиком взагалі? Сам Тягнибок на міському ринку роздавав листівки, аби лише люди проголосували за цього депутата обласної ради.
5. Серед молодих перспективних людей, які, можливо, варті уваги, є троє: учасник АТО Адріан Волгін – депутат Івано-Франківської міськради від БПП, Олег Савка – депутат Калуської міської ради, та журналіст, інформаційний аналітик і громадський діяч Ігор Ткач. Але якщо зважити на той факт, що майже всі електричні опори та автобусні зупинки в окрузі заклеєні Олегом Савкою, то європейської політики цьому кандидатові ще треба повчитися. Адріан Волгін – непоганий хлопець, патріот, але взагалі без політичного досвіду, лише недавно став депутатом. Має багато енергії та бажання щось робити, але ще не знає, що. На все свій час. Служба в армії заслуговує на повагу та визнання, але ще не гарантує професійності в стінах парламенту.

За кого голосувати? Може, є сенс у бюлетені поставити галочку за Ігоря Ткача від «Республіканської партії» Левка Лук’яненка?

 

 

До теми:

Ігор Ткач народився 25 квітня 1981 року в місті Калуші. Мати – Ткач Надія, батько – Ткач Євген, всього в сім’ї є троє дітей – Ігор, Марія та Михайло.

В 1987-1991 рр. вчився в ЗОСШ №3 в м. Калуш, а з 1991 по 1998 – в новоствореній тоді Калуській гімназії. Після закінчення гімназії з відзнакою в 1998 році одночасно вступив на два факультети: фізико-математичний на спеціальність «фізика» та філософський на спеціальність «релігієзнавство», з яких вибрав останній.

В Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника Ігор Ткач вчився добре, був студентським сенатором факультету, в 2003 році здобув освітньо-кваліфікаційний рівень магістра філософії та кваліфікацію «релігієзнавець, викладач філософських та релігієзнавчих дисциплін». В період 2003-2007 років працював асистентом кафедри релігієзнавства та теології філософського факультету Прикарпатського університету. Одночасно з цим після закінчення університету в 2003 році вступив в аспірантуру, а також очолив при університеті Раду з науково-дослідної роботи студентів, аспірантів та молодих вчених. У зв’язку з навчанням в аспірантурі в Збройних силах України не служив, в запасі зарахований до спеціальних служб Міністерства оборони за спеціальністю «кореспондент військової преси».

Мала зарплатня в науці стала причиною переходу на роботу в приватний сектор. Так, в 2007 році Ігор Ткач перейшов на посаду керівника інформаційно-аналітичного відділу ТзОВ «ВІП-партнер», а в 2008 році – на посаду керівника регіональної філії у СПД Казакова Є.О. В 2014 році він вступив на державну службу, був помічником-консультантом народного депутата України, в тому ж році звільнився. З осені 2014 року – приватний підприємець, основна діяльність – у сфері зв’язків із громадськістю. Навесні 2016 року став керівником Івано-Франківської філії ТОВ «Республіканський експертний науково-дослідний інститут», де продовжив роботу з інформаційного аналізу.

З 2010 року Ігор Ткач розширив сферу власних громадських інтересів, активно увійшовши в журналістську діяльність спочатку в газеті «Вікна», а згодом в газеті «Галицький кореспондент». З 2014 року він є координатором проекту «Київський діалог» в Івано-Франківській області. Одружений, виховує сина.

В 2010 році Ігор Ткач балотувався як позапартійний від політичної партії «Фронт змін» в Калуську міську раду. 2016 року став членом Республіканської партії, яка висунула його кандидатом в депутати на проміжних виборах народних депутатів України 17 липня 2016 року.

 

*На правах політичної агітації