Поспілкуватись з командиром добровольчого батальйону «Азов» Андрієм Білецьким журналісту «Галицького кореспондента» вдалось у зоні АТО у місці постійної дислокації батальйону на березі Азовського моря.

Візуально командира впізнати нелегко, ззовні він нічим не відрізняється від рядових бійців, просто кремезний чоловік в добрій фізичній формі. Не носить екіпірування краще, ніж у підлеглих, не має кращого озброєння – словом, командир власним прикладом показує бійцям, яким потрібно бути. Зрозуміти, що перед тобою командир, можна лише почавши з ним спілкуватися. У погляді Вождя (таке псевдо в Андрія Білецького) відчувається впевненість, а в словах – усвідомлення сказаного.

Інтерв’ю Білецького виглядало, швидше, як прес-конференція. Спілкувались з командиром журналісти на колишній дачі Віктора Януковича. За величезним столом сидить колись політв’язень режиму Януковича, а нині командир одного з найбільш боєздатних добровольчих батальйонів і кілька журналістів. Андрій, одягнений у штани з нашитими кишенями, на футболці напис – цитата князя Святослава «Іду на ви», на нозі у кобурі пістолет, а на руках годинник та браслет виживання зі шнурка. Побачивши на столі пляму від чаю, командир швиденько почав витирати її серветкою, жартуючи – щоб камери не бачили. Разом посміялись і почали спілкуватися.

– Андрію, як йдуть справи на війні?

Все, звичайно, непросто. Це вже не ті перші катастрофічні тижні, але до вирішення питання ще дуже і дуже далеко. Нам не вистачає досвіду, владі не вистачає рішучості, не вистачає ресурсів. Проте вистачає підтримки сепаратистів Росією. Особливо зараз, коли пішов перелом у настроях на Донбасі. Тепер Росії доводиться «тягнути» за рахунок власних ресурсів, а не місцевого населення.

– Які завдання стоять перед батальйоном «Азов»?

На цей момент, коли противник розгромлений у приморському районі, наше завдання – зберегти спокій у цьому районі. Також ми повинні не дати караванам зброї та бійців йти на Донецьк і Луганськ. Українські прикордонники не є армійськими підрозділами, їхня чисельність і озброєння не дозволяють їм воювати. Вони грамотні та кваліфіковані хлопці, і ми з ними чудово співпрацюємо. Керівництво АТО південного району координує армійські частини, спецбатальйони, прикордонників і Нацгвардію.

– А де ви здобували військовий досвід?

Я займався громадською діяльністю. Мав молодіжну громадську організацію і маю, скоріше, досвід командування молоддю, який не так вже й легко конвертувати у військовий досвід. Спочатку у нас було вкрай мало добровольців з військовим досвідом, а тепер ми самі його здобули.

– Яку ціну ви заплатили за цей військових досвід? Скільки людей втратив батальйон?

На цей момент, ми, слава Богу, можемо виміряти наші втрати десятьма пораненими бійцями. Ми цінуємо людський ресурс і бережемо своїх побратимів.

– Як ви можете охарактеризувати ваш батальйон?

Скажемо так, наш батальйон стоїть на правих, патріотичних позиціях. Всі бійці мають певну ідеологічну платформу. Нас називають нацистами, та ми не звертаємо уваги на ці ярлики. Духовну основу нашого руху видно за нашими діями. Решта просто слова. Основна наша ідеологічна платформа – борись за своє і знищуй все, що заважає життю твого народу і твоєї держави. На сьогоднішній день наш головний ворог – це путінський режим та купка покидьків, які називають себе «сім’єю» і зараз сидять у Володимира Володимировича.

– А хто в основному воює на боці сепаратистів? Місцеві шахтарі чи приїжджі?

Місцевих в рядах сепаратистів багато. Але якщо взяти до уваги зріз від того, яка це кількість населення, то вкрай мало. Звісно, їх 20 тисяч чоловік, з них 10 тисяч місцевого населення. Але тут проживає вісім мільйонів чоловік. І на вісім мільйонів знайшлось 10 тисяч, які взяли в руки зброю і підняли повстання. В тій же Чечні проживало менше двох мільйонів чоловік, а повстало 200 тисяч. Це не громадянська війна, бо існує вона лише за рахунок постачання зброї з сусідньої держави. Для нас це відображення агресії Росії. Я вірю, якщо будуть зроблені правильні кроки, воюватимуть добровольці і буде політична воля, ми зламаємо цю ситуацію за декілька місяців.

– А якою ви бачите Україну потім? Такою, як її бачить Порошенко, європейською державою?

Я думаю, вся Україна переконалася, що об’єднання поза державою не є для нас панацеєю від усіх бід. ЄС вів переговори з Януковичем, коли в країні гинули десятки людей, ЄС здав Крим і Україну Росії і не вжив заходів, щоб захистити нас. Наш захист – це справа наших рук, і нам не потрібні ніякі союзи ні з Європою, ні з Росією. Багато людей бачили в Європі не тільки матеріальні, але й моральні цінності. Янукович знищував країну не лише матеріально. Моральне питання для людей було важливішим. Вони в Європу вірили. А Європа відповіла на надії українців реальною зрадою. Європа показала нам, що таке реальна політика. Путін, Янукович, Медведчук – це люди, яким можна подати руку, а українські націоналісти – ні. Європа могла вирішити питання з режимом Януковича, але не вдарила палець об палець, щоб допомогти тим людям, які вели важку боротьбу. Санкції проти Росії виглядають комічно і несерйозно. Так само, як і санкції проти Італії, коли та окупувала Ефіопію. Італія пережила ті санкції без проблем. І Росія також їх переживає без проблем. Європа ввела неформальне ембарго на військову амуніцію, знаючи, яка ситуація в українській армії та силових відомствах. Європа вимагає вести перемир’я, коли ллється українська кров. Я впевнений, що така соціологія, яка була в період Майдану, зараз не підтвердиться. Україна розчарована в Європі.

– А чого хоче Україна?

Україна хоче бути Україною. Сильною, могутньою державою з  достойними керівниками. Незалежною від олігархів. Ми маємо бути самостійною і самодостатньою націонал-демократичною державою. Я не думаю, що Петро Олексійович настільки популярний серед народу. Просто людям потрібен був глава держави, який би взяв на себе відповідальність. Українці хотіли отримати лідера, і я сподіваюсь, що він хоча б частково виправдає довіру народу.

– Чи є у вас політичні союзники?

Чесно кажучи, наш єдиний союзник – український народ. Політичних союзників у нас немає. В державі ще довго будуть продовжуватись підкилимні ігри, адже навіть теперішня влада бере свій початок звідти, звідки і Янукович, – з часів Кучми. Але я вірю, що ті процеси, які відбуваються в країні на ментальному рівні, дають нам шанс. Народ прокинувся як народ. Народ проявляє феноменальну жертовність, бійцівські і духовні якості. Народ не захоче побудови такої системи, яка була за Януковича, народ цього не допустить, адже занадто велика жертва була покладена в час революції і війни.

– А як щодо фінансування батальйону?

Фінансують нас прості українці. Дрібні підприємці жертвують половину свого річного доходу. І завдяки українцям ми дійсно не відчуваємо серйозних проблем. Завдяки людям ми за лічені дні вирішуємо всі гострі проблеми батальйону. Держава одночасно і не може, і не хоче допомагати добровольчим батальйонам. Звісно, в деяких моментах наше забезпечення кульгає, адже люди можуть купити і дістати далеко не все. Держава дає Нацгвардії все необхідне, а нам практично нічого. Нам дали погану зброю, не дали спорядження, ми не маємо грошей на бензин та продукти – ось реалії батальйону. Та, як бачите, транспорт є. Не дають БТРи – ми самі їх робимо, все екіпірування знаходимо. 

– Що буде з бійцями після війни? Всі поїдуть додому чи назад на Майдан?

У хлопців є різні думки. Хтось залишиться будувати нову армію, нові правоохоронні органи, хтось піде в політику будувати нову країну, бо кожен з хлопців хоче бачити нову країну, кращу за ту, яка є зараз. Щоб усі жертви не були марними. І свій ідеал країни ми маємо втілити. У нас, безумовно, має бути єдина держава, з єдиною державною мовою. 90% хлопців в батальйоні – східняки, і в побуті вони спілкуються російською, але вважають, що державна мова має бути єдиною. Ми нічого не маємо проти російської в побуті. Моя рідна мова як уродженця Харкова – російська. Але вона не має бути державною. Мені, як і всім іншим українцям, ніхто не заважає розмовляти російською.

– Що означає символіка батальйону? Багато хто називає її фашистською. Що ви можете сказати з цього приводу?

Наш знак має тисячолітню геральдичну історію. Він абсолютно традиційний для наших територій. Ми його сприймаємо як монограму, тобто перехрещення двох букв, І та N. Тобто ми розшифровуємо в монограмі Ідею Нації. Більшість хлопців не бачить в ньому ніякого підтексту. 

– Що думаєте про путінську пропаганду проти батальйону?

Злі карателі з «Азова» не вбили і не поранили під час бойових операцій жодного мирного жителя. Не викрадали і не катували людей. Злі карателі з «Азова», маючи можливість вбивати полонених, здавали їх правоохоронцям чистими і акуратними, цілими і неушкодженими – як рядових сепаратистів, так і міністра оборони ДНР. Наші дії повністю суперечать пропаганді.

– У батальйоні воюють хлопці з усієї України. А чи є у вас іноземці? І яка взагалі географія батальйону?

Ой, найпівденніша точка у нас Італія, а найпівнічніша – це Швеція і Норвегія. Хлопці, які воюють у нас, вірять, що тут вони зупиняють своєрідний нео-СРСР на підступах до своїх домівок. Італієць вірить, що тут він бореться за Італію, швед – за Швецію, і всі вони допомагають Україні.

– Ви вважаєте своїх бійців професіоналами?

Багато з них вже однозначно професіонали. Після операції, яку ми провели в Маріуполі, нам аплодували спецназівці з інших країн, які мають подібний досвід війни в місті, адже ми не вбили і не поранили жодного мирного жителя, також не затримали жодну людину, яка не була б причетна до бандитських угрупувань. Завдання, які ми перед собою ставимо, значні більші за ті, які під силу батальйону з такою чисельністю. І я впевнений, що батальйон зіграє свою роль в боротьбі з сепаратистами. Зараз батальйон – це сім’я, і це значно більше, ніж тисячі людей. Цей батальйон перетвориться в рух за краще майбутнє нашої держави.

– В одному зі своїх інтерв’ю ви згадували термін «асоціальні елементи». Хто це для вас?

Асоціальні елементи – це люди, які не приносять суспільству користі і завдають тільки шкоду. Це, наприклад, олігархи, проститутки. Однозначно, олігархи приносять більше шкоди, ніж проститутки, і з цим ніхто не буде сперечатись (посміхається). Кримінал.

– Говорять, що центр українського патріотизму на заході України. Що ви думаєте з цього приводу?

Я б не казав, що центр патріотизму на заході чи на сході. Зараз, завдяки Путіну, є загальнонаціональний український патріотизм, і він однаково розвинутий на території всієї України. Спільний ворог і розуміння спільної долі зараз об’єднали народ, як ніколи. Зараз ми єдина країна, яка сподівається на краще майбутнє.

 

Після інтерв’ю командир попрощався і поспішив у справах, адже війна потребує швидких вольових рішень, а їх 34-річному Андрію Білецькому доводиться приймати немало. Хочеться побажати йому вдалих боїв, малих втрат і великих перемог. А нашій державі – більше таких вірних синів, готових брати на себе відповідальність і не відступати у важку хвилину.

Розмовляв Іван ХАРКІВ