Днями

ТАКСИСТ

Знайомий таксист розповів.

– Отримую я черговий виклик, приїжджаю за вказаною адресою, а там троє дівчат років 18-20 сідають до мене в машину. Кажуть, їдемо в магазин, хочемо затаритися… По дорозі в магазин я розумію, що сильно хочу, як би то сказати… гази випустити. Як тільки під’їхали до місця, дівчата виходять і йдуть в магазин. Я відразу рушаю і пару кіл навколо магазину намотую, в цей час попускаюсь на повну, позбуваючись від наболілого! Звуки були дуже дикі і неймовірні. Під’їжджаю я назад до магазину, вийшов з машини, стою, курю. Думаю, треба помахати дверима, щоб провітрити таксі. Махаю, курю. За кілька хвилин з магазину виходять дві дівчини-клієнтки і підходять до машини. Ми сідаємо в авто, і я запитую: «А що, третя не їде?». І тут я почув із заднього сидіння за водієм ніжний голос: “А я нікуди й не виходила…»

 

Якось

САНТЕХНІК

Сантехнік купує земельну ділянку поруч з будинком міністра, потім звертається в будівельну фірму, і йому будують точнісінько такий же будинок, як у міністра. Сантехнік виходить на балкон і кричить:

– Гей, міністре!

– Що хочеш?

– З тобою розмовляє сантехнік. Можливо, ти мене зневажаєш, але ми з тобою рівні, тому що у нас з тобою однакові будинки!

– Рівні, кажеш? А от і ні: ти подивися, які в мене в будинку меблі!

Сантехнік заходить в дім до міністра, дивиться, які там меблі, це його злить, але він замовляє собі такі ж меблі. Через кілька днів він знову виходить на балкон і кричить:

– Гей, міністре, заходь, подивися, у мене тепер і меблі такі ж, як у тебе, так що ми з тобою рівні.

Міністр заходить до сантехніка, бачить, що там такі ж меблі, як у нього, і каже:

– А от все одно ми з тобою не рівні. Ти подивися, яка у мене машина!

Він веде сантехніка на свою ділянку, відкриває гараж і показує йому свій «Мерс». Сантехнік готовий на собі волосся рвати від досади, проте він набирає кредитів, позичає бабла у кого тільки можна і, зрештою, купує собі такий же «Мерс». Після цього він з гордим виглядом виходить на балкон і кричить:

– Гей, міністре, а я навіть кращий тебе!

– Це чому?

– У мене такий же будинок, такі ж меблі і така ж машина, як у тебе!

– Це я бачу, але чому ж це ти кращий за мене?

– Та тому, що у мене сусід міністр, а у тебе – сантехнік!

 

І взагалі…

Помирає українець. Страшний суд, апостол Петро поправляє окуляри і неквапливо переглядає особову справу українця:

— Ну, кажи сам: жінці зраджував?

— Та як Вам сказати…

— Ага, ясно. З податками махлював?

— Не так, щоб аж дуже, але…

— Ага, теж ясно.

І так — за всіма пунктами. В кінці апостол Петро каже:

— Загалом, чоловіче, може, ти й не така вже погана людина, але ж ти грішник. Того обманув, цьому не допоміг… Я б і радий тобі допомогти, але не бачу жодного аргументу, щоб тебе відмазати перед начальством. Присуджую тебе до пекла.

Тут же влітають чорні янголи, беруть дядька попід білі рученьки й ведуть до пекла.

Йдуть довжелезним коридором, а з обох боків — двері, двері… З кожних дверей чуються жахливі крики, стогони, пробивається дим, сиплються іскри, з-під дверей витікає розплавлена смола і сірка. На дверях — таблички: «Американці», «Французи», «Німці»…

Доводять дядька до дверей з написом «Українці».

— Ну, щасливо тобі, грішнику, — і заштовхують його всередину, кажучи: «Приймайте новенького!»

Заходить чоловік, з острахом озираючись. Спекотно. Але ж — он якесь поле, на ньому трактор, поруч — акуратні хатки стоять, ось доріжка, вимощена каменем, ось вишневий садок, он ставочок і рибалка на човнику, на горизонті — лісочок, за лісом височіє якийсь мегаполіс з хмарочосами…

Тут до нього під’їжджає на мотоциклі якийсь місцевий та й каже:

— Що, новенький? Та не тремти так! Ось тобі шолом, сідай, підкину до житла.

Дядько в шоці:

— Скажіть, а оце все навколо — це пекло?

 

— Ех, друже. То ти не бачив, що тут було 60 років тому…