Нещодавно на сторінках «Галицького кореспонденту» ми писали про ідею ГО «Мами Прикарпаття» облаштувати дитячий майданчик у сквері Міцкевича. Нагадаємо, що майже рік тому була озвучена ця ідея.

Що думають про це відомі франківці – читайте нижче.

Тарас ПРОХАСЬКО, письменник:

 – У кожному європейському місті з певного часу є така незмінна садово-паркова архітектура, до проектування і збереження якої докладаються спеціальні зусилля. Це не просто зелена галявина, а спеціально спланована частина міського простору. Сквер Міцкевича – це єдина у Франківську свідомо задумана паркова архітектура, яка є публічною. Це є те, що ми називаємо ідеальним місцем для ідеального міста. У всіх європейських містах так звані культурні зони і відпочинкові є розділені. Сквер Міцкевича – це садово-паркова зона на кшталт Бельведеру чи Петергофу. А є ліси на зразок Болонського, де можна ходити, бігати, де є колесо та атракціони. Робити зі скверу Міцкевича парк культури і відпочинку – це нонсенс. Це руйнування паркової архітектури, руйнування ідеального простору. Незважаючи на те, що у місті справді немає дитячого майданчика, не потрібно робити зі скверу Міцкевича циганського бароко, де все на купу. Це є пам’ятка архітектури. Треба знайти неподалік щось інше або звільнити таку площу, але не руйнувати цю. Крім того, у просторі скверу діти все одно бавляться, інакше, ніж на майданчику, але бавляться.

 

Ігор ПАНЧИШИН, начальник відділу охорони культурної спадщини міськвиконкому:

 – У місті є прийнятий генплан, існують проекти детального планування певних зон. Існує так звана історико-заповідна територія, запланована і обмежена певним чином. Ніхто не заперечує, що з дітьми десь треба бавитись. Але ця проблема не повинна вирішуватись за рахунок стратегічного генплану і об’єктів історичної спадщини. Коли ми говоримо, що є парки та сквери, де є майже безкінечні площі зеленої зони, які ніби не функційні, то що таке функція? Ми дивимось на дерево, на зелень – це відпочинок для ока. Це, може, зовсім не вкладається у споживацьку психологію, мовляв, земля простоює, там можна щось зробити корисне.

Є ситуації, коли простий, побутовий рівень не може диктувати стратегію міста, яке шукає своє місце, географію, історію. Що би це не було – дитячий майданчик, пивний майданчик, парковка, туалет, воно має укладатися в єдину генеральну лінію функціонування історичного середовища. В Європі при всій свободі та лібералізмі ніхто не претендує на загальну містову територію, бо всі знають – це їхній спільний ресурс, спадок. Тому там в першу чергу ведуть велику містову стратегію, охороняючи історичні, сакральні території.

Ми всі начебто пишаємось тим, що Франківськ – історичне місто. Це наш ресурс, один із козирів. Тому всі побутові питання, бавлення дітей, стоянки, вишки мобільного зв’язку тощо мусять укладатися в одну стратегію. Локальні питання, що от тут, в цьому місці, ми візьмемо і будемо робити майданчик – ніхто проти дітей нічого не має, але треба це розглядати не вузько, а у великому контексті міста. Площа Міцкевича – це одне із знакових місць, яке не можна чіпати. Це обличчя міста, його не можна змінювати ніякими припудрюваннями чи ботоксами.

Дітей треба не лише бавити, але й виховувати. Бо тепер їм 5, а скоро буде 15, 20, 25. Може виявитися, що значно важливішим для них буде збереження чогось суттєвого всупереч нашим фізичним бажанням. І дитина виросте і скаже: “Мамо, тату, дякую, що ви зберегли цей сквер для нас і розказали, хто такий Міцкевич, хто такий “Пан Тадеуш”, що таке театр Монюшка. Ми всі хизуємося перед цілою Україною фотографіями старого Станиславова. Якщо ми хизуємося, то давайте якимось чином  зберігати те, чим хизуємося.

 

Володимир ЄШКІЛЄВ, письменник:

– Дитячий майданчик – корисний для містян об’єкт, але, на жаль, його важко зробити архітектурно привабливим. Якби у мерії були гроші, можна було б створити в сквері на площі Міцкевича архітектурно доречний дитячий майданчик з бронзовими гойдалками, мармуровими гірками та гранітною пісочницею за проектом якогось всесвітньо відомого скульптора або архітектора. Натомість громада ризикує отримати якусь ландшафтну бридоту з пластику та фарбованого у кислотні кольори дешевого заліза, яка вкотре спаскудить історичний центр міста. Думаю, міській владі не слід йти на подібне “пакращення” міського локусу. Зате міська влада може вимагати від всіх магазинів та кафе у центральній частині міста обов’язкового облаштування там дитячих зон. І проблема буде вирішена без шкоди архітектурі.