Нацистська Німеччина у протистоянні з СРСР та Західними державами активно експлуатувала людські і матеріальні ресурси окупованих територій. Так, в умовах масової мобілізації німців у військо нацисти гостро відчували нестачу трудових ресурсів, які поповнювалися в тому числі і за рахунок примусового вивезення українців на роботу в Німеччину.

На жаль, у вивезенні галичан на примусові роботи німцям допомагали українці-колабораціоністи: старости, поліцаї… Так, з кримінальної справи старости в час німецької окупації села Лісна Слобідка Коломийського району Дмитра Кушнірука ми дізнаємося, що для організації вивезення остарбайтерів створювалася спеціальна комісія, на дверях сільради вивішувалися списки відібраних осіб, а людям направлялися повістки і їх попереджалося про суворе покарання для ухильників. Однак люди всіляко уникали вивезення, а прислужники нацистського режиму перетворювалися в людоловів.

Так, Яків Заграновський укривався після медичної комісії від вивезення аж до арешту двох братів, Олексія Бабинюка було забрано на медкомісію зразу з сільського клубу, Одарка Кукурудз потрапила в лабети поліцаїв прямо з шкільної лави, а до Домни Лукань прийшли ввечері додому, арештували її чоловіка і повантажили до Німеччини. Михайла Кукуляка з с. Черемхів забрали в остарбайтери зразу з поля під час виконання сільськогосподарських робіт. А були випадки, як у с. Татарів Яремчанського району, коли від вивезення в Німеччину можна було відкупитися в поліцая за хабар у вигляді 1 літра горілки.

У процесі відправки остарбайтерів влада часто вирішувала особисті питання. Так, керівник кримінальної поліції м. Калуша Іван Драгінда відправив на примусові роботи в Німеччину чоловіка жінки, яка йому сподобалася. Натомість Петро Ткачук потрапив до Німеччини через незалежний характер, бо запитав в Кушнірука: «Що, мене в Німеччину відправиш?», а через тиждень отримав повістку. У свою чергу, Євдокії Козловській не допомогли сльози та прохання і те, що в Німеччині уже були її брат і сестра.

Більше того, Дмитро Кушнірук на агітаційному мітингу виголосив: «Хто не має що їсти, той обов’язково повинен їхати в Німеччину, бо хліба вам ніхто не дасть». Ще цинічніше закликав селян до виїзду в Німеччину староста с. Слобідка Косівського району І.Петришук: «Ви все одно бідняки, тут вам нічого робити, а в Німеччині ви отримаєте роботу, німці добре будуть вас годувати і одягати». У свою чергу, староста с. Черемхів Коломийського району Федір Рабенюк визначив для себе цільову аудиторію для відправки в Німеччину і стверджував, що туди треба відправляти колгоспників і бідняків, бо «зараз німецька влада, колгоспів немає, радянської влади немає, і кормити їх нікому». На зауваження Петра Слижука, що він не має взуття для виїзду в Німеччину, Рабинюк відповідав: «Мені до тебе немає ніякої справи, взутий ти, одітий чи босий… Вам там місце, а комуністів тут не треба».

А староста с. Забережжя Богородчанського району Стефан Гречанюк у разі відмови особи їхати в Німеччину забирав його батьків і направляв замість нього, а також конфісковував господарство.

По-різному складалася доля остарбайтерів в Німеччині. Так, Михайло Козловський з Лісної Слобідки перебував на роботах в орендатора садів біля м. Лейпцига, три рази арештовувався на 2-3 дні і один раз на три з половиною місяці внаслідок спроби піти від господаря через нелюдські умови проживання.

Свою роботу на фабриці чобіт у Німеччині описує уродженець м. Снятина Михайло Гонташевський. Зокрема, на заводі ранковий підйом відбувався в 5.30, до 13.00 тривала робота, з 13.00 до 14.00 була перерва на обід, о 16.00 закінчувався робочий день і остарбайтери йшли в їдальню. О 20.00 оголошувався відбій. У листі до сестри Гонташевський скаржився, що лише раз на два тижні на півдня оголошується вільний час, і «то не знаю, що маю зробити: чи випрати, чи зашити, чи спати».

Повертаючись до сьогодення, доводиться констатувати, що сучасна Українська держава теж не залишає багатьом українцям іншого вибору, як їхати на заробітки за кордон, «бо хліба вам ніхто не дасть».

 

Сергій АДАМОВИЧ

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.