Сучасне мистецтво неабияк сколихнуло літній Івано-Франківськ. Концептуальні мурали на кількох міських стінах, створені нещодавно в рамках фестивалю «Porto Franko», викликали феєричну дискусію, замішану передовсім на агресії, гніві і небажанні частини мешканців зрозуміти досі абсолютно чужий вид мистецтва. Тільки-но хвиля перших обурень вляглася, як на запрошення «Теплого міста» до Франківська завітав польський художник зі світовою славою Славомір ZBIOK Чайковський. Мурал, який він залишив на стіні будинку по Мазепи, 100, здійняв ще більшу бурю у соцмережах. Питань назбиралося у мільйон разів більше, ніж відповідей.

– Славоміре, ти робиш мурали фактично по цілому світу. Розкажи трохи про це.

Мурали я почав малювати разом із графіті 20 років тому. А як вид мистецтва мурали я почав малювати 15 років тому. Якщо йдеться про запрошення у різні міста, то я брав участь у таких проектах у США, Китаї, Бразилії, Індії, Росії, Україні, Великобританії, Іспанії, Німеччині, Італії.

 – Перед тим,  як ти приїхав до Франківська, ти кілька днів був у Києві, мабуть, бачив київські мурали. Це якось вплинуло на те, що ти вирішив малювати у Франківську?

Те, що я запропонував у Франківську, можливо, було якоюсь реакцією на те, що я побачив у Києві. У Києві ми маємо справу не з мистецтвом, а з ілюстраціями в міському просторі, так званими «гарними» муралами – ця проблема прийшла з Заходу. Різниця між муралом та ілюстрацією у тому, що ілюстрація з’являється на комп’ютері або в мистецькій майстерні і вона ігнорує факт утворення публічного простору, не бере до уваги спосіб, в який люди будуть це читати і як вони будуть реагувати. Я не цікавлюся цим візуальним аспектом, бо з точки зору існування публічного простору ілюстрація – як реклама гіпермаркету. Дехто трактує це як форму ревіталізації, коли є невідремонтований  будинок, то нехай принаймні щось гарне з’явиться на його стіні.

Не можна так трактувати місто, бо це поза свідомістю і поза відповідальністю. Візуальний аспект – остання річ, яка має мотивувати митця до малювання будь-чого в місті. Ілюстрацій насправді дуже багато в Києві, і в сумі це просто речі, розраховані на ефект. Не потрібно багато часу, щоб їх зробити. Як митець я можу малювати речі, які є надзвичайно реалістичними, але роблю це тільки тоді, коли дійсно маю в цьому потребу і хочу щось виразити через такий акт. Маю на увазі речі візуальні, але які не мають жодного відношення до мистецтва.

– Ти потрапив до Франківська в історичний момент. Перші концептуальні, або неілюстраційні мурали з’явились тут за місяць до твого приїзду і викликали шквал емоцій, від нерозуміння і несприйняття форми до небажання вникнути у зміст робіт, бо вони попросту «негарні». Твою роботу ті, кому не подобались попередні, також сприйняли негативно.

Вважаю, що краса не може бути єдиним елементом того, що з’являється в публічному просторі. Це стереотип. Інша справа, що гнів насправді є поясненням того, що люди намагаються зрозуміти, з чим вони мають справу. Ті мурали, які тут з’явилися раніше, зроблені подібно до графіті і не читабельні, бо не зрозумілі для пересічного мешканця. Але візьмемо, наприклад, архітектуру. З’являється новий будинок, який фактично може бути кічовий, але йдеться про те, яку він буде здійснювати функцію, скажімо, офісний центр, біля якого будуть мешкати люди. Або цілий фасад заклеєний рекламою – чому ми проти цього не протестуємо? Це ж також форма отруювання візуального простору.

Ми не протестуємо проти цього, бо це є для нас зрозуміле. А тут ми маємо справу з річчю, яка є чужою. Ми не можемо знайти якогось раціонального пояснення цим муралам, і це нас нервує. Причиною не є те, чи цей мурал поганий чи добрий, йдеться про брак розуміння і освіти в плані публічного простору. То тим більше вважаю, що такі речі повинні бути, бо якщо тепер люди протестують, то вони в такий спосіб займають якусь позицію. І, можливо, декотрі з них захочуть це зрозуміти і в такий спосіб збільшать своє знання про те, чим може бути мистецтво і чим може бути публічний простір, що можна робити у публічному просторі і хто це може робити. Так люди зможуть зрозуміти суть речей, які відбуваються у публічному просторі.

– Знаю, що для тебе важливо спершу дослідити простір, перш ніж малювати у ньому. Яким ти побачив Івано-Франківськ?

З впевненістю можу сказати, що Івано-Франківськ – це специфічне місто, хоча з українських міст я бачив тільки Київ і Івано-Франківськ. Вони відрізняються швидкістю життя. Але певні речі є доволі універсальними. Мене зацікавило те, що міську інфраструктуру, та зрештою усе, що можна пофарбувати, забарвлено у синьо-жовті кольори: огорожі, бордюри, квітники, ігрові майданчики, кіоски і багато іншого. Так, здавалося б, банальне і непомітне явище має великий визвольний потенціал. Воно є результатом побудови свідомої ідентичності спільноти, але, перш за все, воно є підсвідомим наслідком трансформації старого у нове, жестом відторгнення старого.

– Як народилася ідея твого франківського муралу?

Мурал, який я створив у Франківську, є метафоричним розумінням цієї вільної форми політичної креативності. Стіну на вулиці Мазепи, 100 навмисне залишено у сирому, втомленому від часу стані, щоб це нагадувало про минуле, яке нерозривно пов’язане лінією з майбутнім. Мені цікаво було дослідити тему пошуку ідентичності: що є жестом емансипації і модернізації, які віддаляють нас від радянського минулого?

Я зобразив процес переходу від старого до нового через певний процес ініціації, як те фарбування у національні кольори. Фарбуючи мости і огорожі, нація намагається провести демаркаційну лінію, за якою залишає своє важке й обтяжливе минуле, готова почати нову сторінку своєї історії, перетворитись і трансформуватись у нове суспільство. Ця ідея відображена у двох постатях і дзеркалі-порталі.

Одна з постатей має порушену анатомічну структуру і зображає людину, деформовану режимами, тяжким спадком тоталітарної імперії. Другий образ – це портал, пройшовши крізь який, людина змінюється. Дзеркало є образом жесту, дії, якою людина відмежовує себе від минулого. Третя постать – Модулор, образ, створений французьким архітектором Ле Корбюзьє. Модулор є символом прогресу і модернізації, символом відмови від старого заради нового. Подорожуючи Україною, я побачив процеси декомунізації у свідомості і пошуку ідентичності, в якій немає радянського минулого. У моїй роботі людина колишня, переобтяжена минулим, що руйнує її, перевтілюється у людину сучасну.

 – Чи ти колись малював мурал там, де культура муралів тільки починалася? Якою була реакція людей? Може, була схожа ситуація  у твоїй рідній Зеленій Гурі?

У Польщі ми маємо справу з більш контроверсійними речами. Такі мурали, як у Франківську, цілковито минули би без уваги, бо для Польщі це не контроверсійне. Ми маємо справу з візуально більш гострими працями, наприклад, робота в Ченстохові, яка є дуже сильною концептуально і дуже сильною візуально. У Польщі ніколи не протестували проти муралів. Але я вважаю, що це повинно відбуватися, бо це дуже вартісно, коли починається дискусія про те, що з’являється в публічному просторі і хто має право  втручатися у публічний простір. Я сприймаю це як дуже позитивну ситуацію, бо мистецтво починає діяти. Люди починають про це думати, дискутувати, і це значно краще, ніж відсутність реакції, безрефлексійне сприйняття будь-якої творчості.  Наприклад, якби цей мурал з’явився в дуже традиційному стилі, правдоподібно, що ніхто би про нього не говорив. Люди, проходячи повз, казали би лише, що це гарно, і нічого більше. Тобто така робота не мала би ніякої глибини, жодного прихованого змісту чи інтелектуальної сили заохотити людей до обговорення.

– Як мурал повинен діяти на мешканців міста?

Передовсім він має спонукати людей мислити, щоб люди могли зайняти якусь позицію щодо нього. Мені здається, що все, що відбувається в місті, набуває політичного характеру, так само, як реклама, яка безпретензійно змушує нас займати певну суспільну  позицію, тому мурал теж повинен викликати політичність в такому розумінні. Інакше ми маємо справу з порожньою естетизацією. Наприклад, якби ми цілий будинок помалювали в рожевий колір і зробили новий фасад – немає різниці, чи стіна буде помальована в квіточки, чи в рожевий колір, це все одно буде порожнє, бо засадничого там немає нічого.

Мистецтво назагал є формою політичного комунікату, повідомлення, і так має бути. Мистецтво має бути усвідомленим, передавати якусь думку і провокувати до прийняття якихось рішень і займання позиції. Якщо ми говоримо про мурали як про елемент мистецтва, то він має виконувати мистецькі функції. Якщо говоримо про ілюстрацію, яка є просто естетичною, як, наприклад, відомі мурали з Києва, то вони нічим не відрізняються від великої реклами, яка просто затуляє фасад.

– Як гадаєш, чи добре було б, якби у місті були і мурали, й ілюстрації, і концептуальне, і просто гарне, щоб кожному щось врешті подобалося?

Загалом, так, але проблема в тому, що ілюстраційні мурали домінують, і ми маємо приклад Києва, де минулого року з’явилося сто таких муралів. Якщо не пропонувати ніякої альтернативи, з’являється тотальна диспропорція. Підозрюю, що у Франківську може виникнути схожа ситуація, коли будуть з’являться тільки так звані «гарні» мурали. Мистецькі мурали завжди будуть під загрозою, бо естетично красиві речі завжди виграють. Тому якщо є нагода зробити щось мудре, що буде заохочувати людей до розмови, треба скористатися цією нагодою, бо це дуже рідкісне явище.

 – Багато людей вважають, що мистецтво має бути гарне.

Це є базова проблема в розумінні того, чим є мистецтво. Мистецтво не повинно бути красивим, воно повинно змушувати людей мислити. Мистецтво передовсім є формою розмови, дебатів або якоїсь дискусії. Навіть в епоху Ренесансу не йшлося лише про візуальний бік. Про візуальний бік можемо говорити лише, коли говоримо про ілюстрацію і про кітч. Багато людей це можуть любити, але ми ніколи не скажемо, що це мистецтво.

– Які мурали подобаються тобі?

Люблю мурали, які з’явились між 30-ми і 60-ми роками і які закладали певний баланс між архітектурою та посилом, який спрямовувався до людей.  Попередня система робила добру основу для планування публічного простору, урбаністика була дуже сильно розвинута, і митці разом з архітекторами знали, яким чином втручатися у публічний простір.

Проблема сучасних муралів у тому, що більшість тих зображень, які ми називаємо естетичними, «гарними» муралами, виникають із того, що митець не знає, як діяти в публічному просторі. Єдине, що для нього має значення, – егоїстичне малювання. Він думає, що вносить у публічний простір щось гарне, бо наперед вважає людей, які будуть дивитися на цю картину, за ідіотів, яким треба намалювати щось гарне, бо інакше вони не зможуть зрозуміти. На мою думку, це зверхнє ставлення до людей, тому я запропонував дебати, запросив людей до певної розмови, певного осмислення за допомогою того, що я намалював. Я сприймаю людей як партнерів і не ставлюся до них зверхньо, ніби я є месією, який приносить красу, а вони мають купатися в блиску і променях тієї краси.

– Що би ти відповів людям, які, дивлячись на твій мурал, кажуть: «Моя дитина намалювала би краще»?

Коли хтось каже, що його дитина може намалювати краще, то я питаю, чому вона цього ще не зробила? Як може, то хай зробить. Я не відчуваю конкуренції з боку дітей (сміється). Запрошую до активних дій, адже кожен має право використовувати публічний простір. Особа, яка має здібну дитину, може теж без проблем долучатися.

 – В Івано-Франківську ескіз муралу мають погодити головний архітектор та мер, а також повинні дати згоду мешканці будинку. Після хвилі обурення останніми муралами, зокрема й твоїм, мер сказав, що відтепер погоджувати ескізи буде спеціальна комісія. А як це відбувається у Польщі?

З одного боку, така комісія може бути доволі здоровим явищем. Основне питання, хто буде в цій комісії. Якщо це будуть люди, які не знаються на сучасному мистецтві і сприймають його консервативно, то це буде проблема, але якщо склад комісії буде збалансований і там будуть люди, які мають також прогресивні погляди, то це може бути цікаво. В Польщі немає таких комісій, бо урядовець і так наділений абсолютною владою і деякі роботи не з’явилися.

– Чи польські митці питають згоди мешканців будинку, району або й цілого міста, де збираються малювати мурал?

Залежно від того, хто є власником будинку. Можуть бути три ситуації. Якщо власником є місто, то згоду дає міський урядовець. Якщо це приватна особа, то питаєш дозволу у власника. А якщо всі співмешканці є власниками будинку, тоді кожного з них треба запитати його думку.

 – Чи для тебе важливо, як твій мурал живе далі, після того, як ти поїхав?

Звичайно, це, власне, найважливіше. Він тому й з’явився, щоб створити якусь ідею. Те, що зараз діється у Франківську, дуже цікаво, і де-факто це дуже сильна мотивація для людей, щоб вони хотіли зрозуміти, що таке мистецтво і публічний простір. Я бачу тільки позитив у цій ситуації.

 – Знаєш випадки, коли мурал замальовували чи перемальовували, бо він комусь не сподобався?

Не чув, щоб хто-небудь колись так робив. Є два випадки, коли сам автор замальовував свою роботу. Так зробив Blu з Болоньї на знак протесту проти використання його муралів у комерційних цілях. Минулого року він замалював усі свої роботи в Болоньї, які створив за 20 років. (Роботи Блю, «італійського Бенксі», який прославив рідну Болонью на цілий світ, збирались без його згоди використати у комерційній виставці вуличного мистецтва, перенісши їх в іншу локацію. Мурали могли стати предметом купівлі-продажу, в той час як міська влада жорстоко бореться з вуличними художниками – авт.). Другий прилад трохи інший. У Варшаві є робота цього самого автора Блю. Мурал цілий рік діяв у самому центрі Варшави на видному місці, і от минулого року з нагоди 250-річчя заснування народного театру у Польщі поверх його муралу мала з’явитися святкова робота Куби Войнаровського. Сталася велика сварка щодо того, що треба замалювати цей мурал, багато тисяч людей долучилися до акції протесту на «Фейсбуці», і в певний момент напруга стала такою сильною, що остаточно відмовилися замалювати мурал. Але я ніколи не чув, щоб у місті з’явилася якась форма цензури – наприклад, що місто може прийти і замалювати мурал.

– Яка сьогодні реакція на мурали у Польщі та загалом у світі? Чи вони вже стали буденністю?

Питання не в тому, що з’являються нові мурали, а в тому, які вони. Люди в Польщі втомились від того, що з’являються лише мурали-ілюстрації, які захоплюють публічний простір. Тобто реакція є протилежною, ніж у Франківську.

Спілкувалась Наталка ГОЛОМІДОВА

Довідка ГК

Славомір ZBIOK Чайковський є одним з найцікавіших молодих польських художників. Його мистецькі практики залишили слід у найбільших культурних столицях світу, від Шанхая до Сан-Паулу. Лауреат гран-прі в IX Конкурсі імені Гепперта для живописців-дебютантів 2009 року, стипендіат міністра культури та національної спадщини Республіки Польща, співкуратор фестивалю «OUT OF STH» (Вроцлав), лауреат премії WARTO в категорії «Образотворче мистецтво» 2010 року. В Івано-Франківську художник втілив проект «Свіжа фарба», що реалізувався на платформі «Тепле Місто» в рамках Мистецької резиденції у Івано-Франківську.