Помер молодий чоловік. Всі тужили за ним. Комусь він був сином чи братом, комусь чоловіком і татом, ще комусь другом чи ворогом. Але не зважаючи на його поведінку, всі молилися за нього, щоб душа пішла до Неба. Одного разу, чоловік приснився своїй сестрі.

– Тут дуже гарно! – сказав. – Тут є красиві лани, річки, небачені фрукти і овочі, прекрасні квіти таких кольорів, яких ніколи не було на землі!

– То ти в Раю? – спитала.

Відповіді не почула.

–         Я бачив й інші місця, де люди мучаться, кричать, де чути «…плач і скрегіт зубів.» (Мт. 24.51). Там темно і холодно, буває і пекельно жарко, багато різної тварі повзає, вони всі страшні і бридкі. Душі, крики яких я чув, наче намагалися достукатися до своїх близьких: «не чиніть, так як ми чинили, не робіть зло!» Якби я знав, як тут грішники мучаться, я б на землі жив по іншому.

Сон обірвався…

Там нам доведеться відповідати за все: за вчинок, дію, слово і, навіть, за кривий чи осудливий погляд. «Багато бо покликаних, але вибраних мало… І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне…»  (Мт.22.14, Мт. 25.46) Бережімо свою душу! 

© Юлія Головчин «Притчі»

Раніше ми писали, що в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці прикарпатська письменниця Юлія Головчин презентувала дві книги – «Притчі». Це продовження двох попередніх частин, за які авторка була удостоєна премії імені Івана Франка в номінації «Література».
Притчу Юлії Головчин: Допомога Святому Духові читати тут.