Олег Рибачук – голова і співзасновник ГО «Центр UA», один з ініціаторів кампанії «Новий громадянин» та громадського руху «Чесно» – про народження нових політичних партій, нагальну необхідність змінити виборчу систему, провалений діалог президента з суспільством та стосунки з колективним Путіним.

– Пане Олеже, ви довгий час були в політиці і вже сім-вісім років займаєтеся громадською діяльністю. Що, на ваш погляд, насамперед потрібно Україні, щоб стати цивілізованою і демократичною: розумні політики зі сміливими реформами чи активне громадянське суспільство?

Потрібно і те, і те. Як на мене, цьогорічний День незалежності перший, коли ми усвідомлено його відзначаємо, розуміючи, що за це віддали життя найкращі. І громадяни відчувають, що мусять виховувати політиків…

Схоже, ці парламентські вибори ще будуть перехідними. Лідерські партії, як динозаври, відмирають. Дай Бог, не буде комуністів. Партія регіонів як партія влади зникла. Хоча бачу, що є спроби будувати нову партію влади – «Солідарність» Порошенка, якої немає, але в якої є рейтинг 30%… За інерцією це ще йде, але воно не має майбутнього.

– За ким тоді майбутнє?

До Євромайдану з таких сучасних партій був лише «Демальянс». Потім народилася «Воля». Ця партія знаходить тисячі прихильників і вибудовується за іншими принципами. Кілька днів тому відбувся перший з’їзд «Сили людей» – партії, яка будує свою структуру тільки знизу. Ці політсили декларують новий тип керування, де кожен член партії має вплив. Це партії, які вийшли з громадянського суспільства, але вони суспільству ще маловідомі. Я б дуже хотів, щоб вони йшли на вибори однією силою.

– А ви не збираєтеся вступити в якусь із цих партій?

Не виключаю такий варіант у майбутньому, але наразі я намагаюся бути там, де є більша ефективність. Оскільки зараз довіра до громадських ініціатив значно вища, то можна дуже багато зробити тут, консолідуючи зусилля. До речі, «UA» у назві нашого центру означає ще й united action (спільна дія), тобто це – центр спільних дій. Ми об’єднуємо навколо себе дуже багато різних ініціатив. Я можу спілкуватися як з українськими, так і зі світовими політиками, бізнесом. Якщо ж я стану через політичну силу діяти, то це великою мірою звузить можливості. А просто потрапити в парламент і не мати можливості впливати на прийняття рішень я не хочу.

У нас же зараз тенденція яка?.. Вимальовується блок партії влади: «Солідарність» Порошенка, Яценюк, Кличко. Далі: оновлена «Батьківщина», Ляшко, «Свобода». І ото умовно влада, а це умовно опозиція. І тих, і тих буде багато – як тут впливати?..

– У вас сумні прогнози на дострокові вибори?

Останні вибори у Киві показали, що попри затребуваність нової політики і далі спрацьовують старі трюки. За рахунок дорогої кампанії можуть проходити достатньо технологічні речі. Яскравий приклад – Ляшко. Стільки було розмов про радикалізм, а коли подивилися у його список – більше половини там забудовники, бізнесмени.

У мене була розмова з кардиналом Гузаром, і він так мудро каже: потрібно, щоб люди обирали, а не голосували. Тобто вибір має бути усвідомлений.

В Україні є багато людей, які можуть бути добрими політиками. Але треба змінити систему. А щоб змінити систему, треба міняти правила. А йде до того, що вибір буде знову за старими правилами.

– Як, на вашу думку, треба змінити виборчі правила?

Рух «Чесно» та ініціатива «Реанімаційний пакет реформ», де задіяні десятки організацій, мають спільну позицію: вибори повинні відбутися на пропорційній партійній основі з відкритими списками, а не на змішаній, бо ця система лукава, вона дозволяє фальшувати.

Вимагаємо також, щоб прохідний бар’єр був опущений з п’яти до трьох відсотків, бо це дає можливість прийти в політику новим політичним силам. Дуже важливо, щоб зросла фінансова прозорість, щоб було зрозуміло, хто фінансує партії, щоб вони показали, звідки у них кошти. Не менш важливо заборонити телевізійну політичну рекламу, бо у нас це часто маніпулятивний, неправдивий продукт, який вводить в оману недосвідчених виборців. У багатьох європейських країнах така реклама заборонена. Партії і кандидати мають завойовувати довіру виборців в особистому контакті, а у нас виборчі кампанії стали віртуальними, зв’язок з реальністю взагалі втрачається.

І ще одна дуже важлива вимога: щоби була невідворотна кара за фальшування виборів.

У депутатів залишилося буквально кілька днів, щоби змінити правила гри. Не дуже вірю, що вони це зроблять, але вимагати цього треба.

– Чи може у випадку збереження старої системи і, як наслідок, відсутності помітних змін відбутися третій Майдан? 

Українці навчилися вуличної демократії. Майдан – це вулична демократія. Але, щоб країна насправді розвивалася, повинні працювати демократичні інститути. Нам потрібно мати незалежний суд, чесні вибори, професійний парламент, відповідальний уряд. Бо поки що ми навчилися тільки викидати. І тут є певна небезпека – людям це подобається: щось не так – прийшли і дали по заслугах. Але це псує імідж країни.

Путін системно нищить нашу інфраструктуру на Сході, економічно нас руйнує. Те, що відбувається кожного дня в Донецьку і Луганську, буде коштувати мільярди і мільярди. Якщо на фоні цього буде ще й політична нестабільність, то це втрата інвестицій… Нам би варто створити якісь інституції і почати діяти не через Майдан. Якщо ж інституції не дадуть відповіді, то знову почне говорити вулиця.

– Як ви ставитеся до люстрації і як її правильно провести?

Зараз вся система опирається люстрації. Суспільний настрій є, але люстрації немає. У мого друга Єгора Соболєва (голова Люстраційного комітету – авт.) ніякої інституції немає. Йому не дали можливості створити урядову структуру, яка б займалася питанням люстрації, як того хотіли люди.

Загалом, люстрація подобається людям, бо треба всіх перевіряти. Але насправді це мав би бути досить-таки прискіпливий і марудний підхід, коли відпрацьовується методологія, є певні вимоги та критерії, коли всі розуміють, чому та чи інша людина відповідає або не відповідає тим вимогам і критеріям. Бо коли є зрозумілість, то є довіра. Інакше виникає дуже багато запитань.

– Свого часу вас називали «антикризовим менеджером» команди Ющенка. Що б ви порадили зараз президенту Порошенку, коли криза в країні значно серйозніша?

Зараз є низка питань, де я бачу проблему комунікації президента з суспільством. Мені не зрозуміло, що відбувається з ратифікацією Угоди про асоціацію з ЄС. Це приклад того, коли влада в особі президента провалила щирий і відвертий діалог з суспільством. Версія, яку ми чуємо, про неготові документи – несерйозна. І чомусь публічно не визнається факт тиску Росії у цьому питанні.

– Чи допоможуть переговори в Мінську за участю Порошенка і Путіна врегулювати ситуацію на Сході?

Незалежно від переговорів Росія буде продовжувати дестабілізувати ситуацію в Україні ще роками. І тут навіть не питання в Путіні, в Росії вже створився колективний Путін. Відбулися незворотні процеси: і громадська думка, і політика в Росії, напевне, ніколи не пробачать Україні, як вони кажуть, «ету нєзалєжность». Якщо одним реченням, то ми вже ніколи не будемо «братами». Тому нам треба готуватися до того, що ми будемо мати вороже налаштованого сусіда, на багато-багато років вперед.

 

Розмовляв Тарас ТКАЧУК