Днями

МАВПА

Вчора були з сином в зоопарку і стали свідками такої оказії. У клітці сидить великий орангутанг і зверхньо дивиться на людей, які проходять повз нього. За його фізіономією відразу зрозуміло, що він “хлопець тямущий” і просто нагадує молодшого наукового співробітника з перепою. Так от, біля його клітки зібралися пацани років десь по дванадцять і кривляються йому. При цьому щось йому говорять і показують. Ну як у цирку, але в дзеркальному зображенні. Коли пацанам стало нудно, оскільки орангутанг ніяк не реагував на їхні кривляння, вони трохи вгомонилися… Але після цього він спокійно піднімає руки і… повільно починає їм аплодувати. Зрозуміло, реакція пацанів була передбачувана – швидко змилися, червоні від сорому.

Якось

СТРАХ

Мій знайомий, маленький і миршавий чоловічок років під 65, розповів історію. Кінець 90-х, розгул хуліганства і бандитизму, на вулицю вийти страшно, а ввечері тим більше. Наш герой, будучи злегка напідпитку, пізно ввечері повертається додому пішки. Так вийшло, що назустріч йому йшла компанія здорових і борзих гопників. Очі у них загорілися: зараз розважимося! Тікати пізно, та й доженуть і порвуть точно. Реально постала перед очима реанімація… Мозок гарячково запрацював, і раптом виникла ідея. Він швидким кроком, мало не бігом, пішов прямо на оторопілих гопників і голосно закричав: “Мужики! Як добре, що я вас зустрів! Я бабу свою замочив, допоможіть труп заховати!” Гопники зі словами “Пішов ти на …!” розбіглися від нього в усі боки, і мужичок живий-здоровий прийшов додому.

Колись

ЛІКАР

Знайомий розповів:

– Ця подія сталася близько десяти років тому, коли я тільки закінчив медичний інститут і прийшов працювати в обласну лікарню. Є там таке відділення – урологія. Гадаю, що пояснювати, що там за пацієнти лежать, нема потреби. Так от, однією з процедур, які проводяться в цьому відділенні, був масаж передміхурової залози. Чоловіки, особливо старшого віку, знають, що це таке, а хто не знає, коротенько поясню: в пряму кишку пацієнта лікар вставляє палець і здійснює ним досить енергійні кругові і поступальні рухи. Пацієнт в цей час перебуває за ширмою, нагнувшись вперед і виставивши назовні лише задню частину свого тіла. Лікар же, однією рукою виконуючи процедуру, іншу кладе на спину хворого, щоб таким упором домогтися більш жорсткого, а отже, якісного масування. Так от, цю процедуру проводив мій приятель, який теж нещодавно закінчив інститут. Ну, словом, трудиться він, як то кажуть, в поті чола, одна рука (точніше, вказівний палець) у пацієнта в дупі, друга, як і належить, на спині. В цей час у процедурний кабінет заходить його старший наставник, щоб особисто перевірити, як його підопічний виконує роботу. Заходить, мовчки підходить до хворого (який, зрозуміло, його не бачить) і так само мовчки кладе хворому руку на спину. Реакція пацієнта, як розповідає мій приятель, виразилася хрипкому шепоті, повному жаху: “Лікарю! А чим ви мене масажуєте?!”

І взагалі…

 

Одного мудреця запитали: “Чому, коли приходиш до бідняка, він привітний і допомагає, як може. А приходиш до багача – він ніби тебе не бачить. Невже це тільки через гроші?” – “Виглянь у вікно. Що ти бачиш?” – “Жінку з дитиною, віз, що їде на базар…” – “Добре. А тепер подивись у дзеркало. Що ти там бачиш?” – “Ну, що я можу там бачити? Себе”. – “Так от, вікно зі скла і дзеркало зі скла. Варто тільки додати трохи срібла – і вже бачиш тільки себе”.