За долею 5-го батальйону територіальної оборони “Прикарпаття” мешканці області спостерігають кілька місяців. Його сформували у травні, у липні хлопців послали на Схід, а через два місяці вони повернулися додому, і нині про злидарювання наших бійців знає чи не пів-України. Яка доля цих військовослужбовців сьогодні?

 

Як все починалося

“П’ятий батальйон територіальної оборони виконуватиме функції прикриття державного кордону, оборону важливих рубежів, стратегічних державних об’єктів (мостів, газопроводів), пошук та знищення диверсійних груп. Решту завдань ставитиме командування оперативного штабу “Північ””, – про це у коментарі журналісту “Галицького кореспондента” говорив обласний комісар Ігор Павлюк 21 травня. Тоді чотири сотні бійців – добровольців та мобілізованих – на базі Делятинської частини А1807 готували до оборони краю.

А вже 9 червня 5-й батальйон територіальної оборони мав відправитися на південний схід України для виконання бойового завдання. Але проти цього виступили і керівництво області, і родичі військовослужбовців. Головна причина дружної незгоди – те, що солдати були не укомплектовані бронежилетами і касками.

Та 1 липня батальйон “Прикарпаття” у складі 420 осіб відбув до зони АТО. У   вівторок, 8 липня, під Амвросіївкою, що в Донецькій області, снайпер вбив начальника штабу 5-го територіального батальйону “Прикарпаття” Юрія Барана. Ця трагедія стала поштовхом для чергового бунту серед матерів і дружин бійців. Вже наступного дня кілька десятків розгніваних жінок з усієї області прийшли просто до кабінету голови ОДА Андрія Троценка. Вони рішуче вимагали переведення підрозділу в безпечніше місце.

Вночі, 29 серпня, батальйон “Прикарпаття” повернувся із зони АТО на місце постійної дислокації в селище Делятин. За словами військовослужбовців, у ніч на 24 серпня батальйон на місці несення бойової служби в районі Амвросіївки обстріляли “Градами” з боку Росії, і командир батальйону Віталій Комар, щоб врятувати життя солдатів, оскільки у них не було відповідної бойової техніки і зброї, прийняв рішення відступити із займаних позицій. Бійці 5-го батальйону додому поверталися в автобусах без вікон і дверей… І без наказу.

 

“Мультики” в АТО

“На папері все є: танки, БТРи, ми воюємо, людські втрати мінімальні. А сепаратисти нас “мультиками” називали, бо ми на шкільних жовтих автобусах на лінії вогню їздили. І нам дивувалися, казали: “Дурні бандери, як ви вижили?” – розповідає командир відділення 5-го батальйону тероборони Андрій Захарук. У вівторок його та всіх армійців, хто повернувся без наказу про передислокацію, викликали до військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону.

На запитання, чи не бояться, що їх віддадуть під трибунал, хлопці відповідають: “Всі бояться, але 400 чоловік зараз судити не будуть. Для чого бути героєм, коли ти мертвий? Одне діло, коли гинеш в бою, даючи відповідь ворогові, інша справа сидіти, як вівця в бліндажі, і чекати смерті. Це героїзм, але не зовсім”.

Мовляв, не важливо, в яких умовах поверталися, важливо, що вирвалися з котла і залишились живими. Командир батальйону прийняв рішення і вивів людей живими з оточення, а його тепер судити хочуть. Думки бійців майже однакові – немає довіри до командування. Адже те, що вони кинули батальйон з легкою стрілецькою зброєю в епіцентр подій, за шість кілометрів від кордону, бійці розцінили як бажання його знищити.

“Чергові “паперові” генерали збирають документи. Чув, що на командира батальйону Віталія Комара хочуть кримінальну справу відкривати. Основне його завдання – зберегти життя і здоров’я особового складу. Наш командир з цим впорався, і ми його не віддамо, хай не розраховують”, – додає Захарук. До речі, лише він погодився назвати своє прізвище, решта бояться.

“Коли виїжджали з-під кордону, дорога вузенька і з обох боків падають снаряди, а автобус ще й не заводився, його під мінами штовхали, бо стартер був поламаний, ледь виїхали”, – розповідає боєць, зауважуючи, що з 30-ти шкільних автобусів назад повернулися лише 15. З поля бою виїжджали, хто чим міг, до колони перед блок-постом у Маріуполі приєднався невідомий КамАЗ. Зупинилися, відкриваються борти, і звідти чорні, як шахтарі, хлопці з роти охорони вилазять. “Їхніх два блок-пости розбили вщент, і зброю понищили, і боєкомплект. Головне, що хлопці живі залишилися”, – каже військовий.

Всі бійці як один повторюють, наче мантру, таке виправдання. Мовляв, були озброєні стрілецькою зброєю, мали патрони, шкільні автобуси і один БРДМ (Броньована розвідувально-дозорна машина – авт.), який згорів. “Ми простояли два тижні, адекватного наказу не було. Коли почався масований обстріл, батальйон відступив, бо від нас не залишилося б нічого, не було б що збирати після нас”, – продовжує сумну розповідь Андрій Захарук.

Опинившись за лінією вогню, командир 5-го батальйону прийняв рішення поїхати в місце постійної дислокації, заспокоїтись, переозброїтись і вже повертатися назад з нормальною зброєю. Бійці кажуть, що їхній батальйон останній, який відступив з амвросіївського котла.

Нині у солдатів більше запитань, аніж відповідей. Чому не оголошено військовий стан, коли мертвих хлопців сотнями вивозять? Чому кидають неозброєних бійців проти танків? Чому війська не підсилюють важкою технікою? Чому батальйон територіальної оборони покидає межі області?

“З харчуванням, з амуніцією у нас проблем не було, запасів їжі мали на півроку. Проблема була з озброєнням та призначенням батальйону. Покладені на нас функції ми виконувати не могли, бо в нас не було чим”, – додає Андрій.

Ще однією проблемою, за словами бійців, була відсутність зв’язку. Місце дислокації “Прикарпаття”, поруч вінницький батальйон тероборони, трохи далі 72-га механізована бригада – між ними фактично не було зв’язку. Тільки під кінець їхньої служби прикордонники виділили прикарпатцям рацію, аби вони могли координувати свої дії із заставою.

А 31 серпня вночі на відпочинок повернулися останні 15 армійців 5-го батальйону тероборони “Прикарпаття”. Із собою вони привезли зброю – як свою, так і трофейну.

Під обласним військкоматом їхні родичі почали збиратися засвітла. Близько опівночі в Івано-Франківськ заїхала одна легкова машина та дві спецвантажівки. Хлопці здали зброю і через 40 хвилин вийшли до родичів.

“Основна причина, чому не поїхали з усіма, – там, на передовій, залишалися хлопці, які, фактично, були без прикриття. Як би ви ставилися до тих, хто не прикрив вам спину? Тож ми залишилися до кінця. До того ж наказу про зміну місця дислокації у нас також не було”, – пояснив Мирослав Горошко. Військовий каже, що після відпочинку повернеться в зону АТО, але служити хоче у складі іншого батальйону.

 

Відновити боєздатність

Першими, ще 11 липня, склали зброю, покинули батальйон та повернулися додому двоє бійців: командир взводу Тарас та заступник командира роти Юрій. Одні називали їх дезертирами, інші – відчайдухами, які розплющили всім очі. Одразу після повернення вони публічно заявили про жахливе становище 5-го батальйону, прирівняли прикарпатських бійців до смертників і закликали за будь-яку ціну витягнути їх звідтіля.

Втікачі переконували людей, що песимістичні настрої блукали у всьому батальйоні, але більшість армійців не зважилися скласти зброю, бо боялися втрапити потім до в’язниці. За дезертирство загрожує покарання згідно зі статтею 407 або 408 ККУ. Наразі невідомо, чи понесли вони покарання, за чутками, їх прихистив один з місцевих нардепів.

Ще тоді, в середині липня, підполковник Тарас Грень, офіцер Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України, звинуватив Юрія і Тараса у зраді на полі бою та назвав їх боягузами, які покинули побратимів, аби сховатися за маминими спідницями й сіяти паніку. На думку Греня, з самого початку велася цілеспрямована робота з дискредитації 5-го батальйону. Підполковник у цій ситуації вбачав гнучку і хитру антиукраїнську стратегію. На його думку, Прикарпаття – це регіон, який здатний політично розхитати ситуацію у всій Західній Україні і зробити так, щоб Схід дістався Росії без бою.

Наразі 5-й батальйон виведено до місця відновлення боєздатності. Про це офіційним листом заступник секретаря РНБО України Олександр Литвиненко повідомив голову Івано-Франківської ОДА Андрія Троценка. “У відповідь на Ваше звернення повідомляємо, що за інформацією Генерального штабу Збройних сил України від 28.08.2014, згідно з рішенням начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних сил України, 5-й батальйон територіальної оборони виведено до місця відновлення боєздатності”, – йдеться у листі.

Тим часом обласний комісар Ігор Павлюк запевняє, що довгоочікувана техніка буде. Він каже, що 5-й батальйон територіальної оборони “Прикарпаття” – це окремий підрозділ Міністерства оборони. А тому, куди його направлять, не знає. Але, без сумнівів, військові знову поїдуть на Схід.

Бійцям батальйону “Прикарпаття”, які самовільно повернулися із зони АТО, надали чотириденні відпустки. Після відвідин військової прокуратури вони 4 вересня до 18:00 мають прибути на місце дислокації в Делятин.

Хлопці кажуть, що готові повернутися в зону АТО лише за умови повного забезпечення всім необхідним. Адже з легкою стрілецькою зброєю танкам, “Градам” та САУ (самохідним артилерійським установкам – авт.) важко протистояти. А ще у них є багато запитань до високих чинів Міноборони, до їхньої бездіяльності та безвідповідальності. І напевно, що не в них одних.

 

Ірина ТИМЧИШИН

 

ДО ТЕМИ

Справу порушено за “непокору”

«26 серпня 2014 р., незважаючи на бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції, понад 300 військовослужбовців військової частини номер Н (саме так висловився речник Генпрокуратури) відмовились від несення обов’язків військової служби в бойовій обстановці, самовільно залишили позиції та відбули до місця постійної дислокації в Івано-Франківську область». Про це у вівторок заявив речник Генпрокуратури Юрій Бойченко, повідомивши, що «військовою прокуратурою Запорізького гарнізону розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 ст. 402. Це непокора». Згідно з трактуванням закону, такі діяння, вчинені групою осіб або ті, що спричинили тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.