“Народний депутат України від фракції “Батьківщина” Дмитро Шлемко заявив про підтримку партією Андрія Троценка на посаді голови Івано-Франківської облдержадміністрації.

“Андрій Троценко є високопрофесійною людиною, він має достатній фаховий рівень для того, щоб організувати роботу області, громади і адміністрацій, – говорить Шлемко, – і що найважливіше – він уміє працювати з усіма, і в першу чергу з громадою”.

“Я б у житті не витримав, коли би мені невідомо хто з вулиці відкрив ногою двері і розказував, що я маю робити. Він (Андрій Троценко) це все вислуховував годинами, переконував їх і йшов далі працювати. Такий високий ступінь терпеливості Троценка стосовно навіть тих, хто не заслужив цього, вартий поваги. Тому ми ставимо питання про те, щоб зберегти цю команду в області, вона сьогодні не найгірша, а за останній період вона проявила себе у позитивному плані”, – заявляє нардеп”.

(http://kurs.if.ua/, 15 липня 2014 року)

 

У рік 7 522 [2014]. Терпів того року князь галицько-коломойський новопоставлений Андрійко на прозвисько [Він] муки тяжкії, наругу вельми велику та страждання високого ступеня. Ішли ж бо до його престолу в [білих хоромах] смерди незаслужені, чернь усіляка і невідомо хто та й двері ногами відкривали, по кутках плювали, ноги при вході об килимки [самарагдово-прикарпатські] не витирали, руки з милом не мили і [матом] до нього всяке різне говорили. 

Приходили ж прохачі [непрохані] до князя Андрійка із надією великою, аки до батька рідного, і хто бачив його, той ніби і батька [його] рідного [приватно] побачив, і духа його [коломойського] вздрів. І до всіх по-людськи ставився князь, бо людиною [Він] був високопрофесійною, смиренною та організованою вельми: і чоботи-відкривачки біля дверей поставив, і плювальниці по кутах порозкладав, і всіх вислуховував, а [вислухавши], йшов працювати або й [куди далі] – роботу області організовувати.

І хто би не приходив до князя Андрійка, з усіма [Він] спільну мову знаходив: з гуцулами – по-гуцульськи, з бойками – по-бойківськи, а [з ким треба] – по-коломойськи балакав. І працювати ж умів він із усіма, а паче всього з найріднішими – громадою, [батьківщиною] та родиною, бо ж не святі горшки ліплять та [мило варять]. І так позитивно себе проявляючи трудився, аки пчола, Андрійко з дружиною своєю, братами та зятем своїм, про справи [приватні] дбаючи, аж примучився вельми.

Але з’явився до князя Андрійка лицар славний, [не так] добрий, як старий, Дмитрик на прозвисько Лєнін, і [підмогою партійною] йому вельми допоміг. Віддавна ж мав хист допомагати однопартійцям своїм Дмитрик на прозвисько Лєнін, ще з часів [путчу комуністичного] заклики його полум’яні та підбадьорливі не забулися, коли він секретарем обкомівським у [хоромах білих] пустошив. Та як прийшли тоді до Дмитрика смерди незаслужені, чернь усіляка і невідомо хто та й двері ногами відкривали, по кутках плювали, ноги при вході об фани червоні витирали, то подивився він на прибульців отих, аки Лєнін на буржуазію, [не витерпів] та й пішов, повернутися пообіцявши.

Був же радий вельми князь Андрійко на прозвисько Він тій підмозі та підтримці [партійній] та, як і вчив великий Дмитрик, став на коліна перед образами і почав валізи пакувати, обіцянки старі, аки примівки давні, під ніс бурмочучи.

НОРВАКС