«Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків сьогодні поспілкувався по телефону з франківцями, набираючи випадкові номери. Руслан Марцінків зумів додзвонитися на 6 номерів з набраних трьох десятків. Мешканці дивувалися дзвінкам від мера, але здебільшого тішилися нагоді поспілкуватися…

Одна зі співрозмовниць нарікала на протікання даху. Марцінків нагадав про програму співфінансування, за якою можна провести ремонт. Інший співрозмовник поскаржився на відсутність у місті муніципальної сауни. Марцінків пообіцяв “подумати над цим” і запросив чоловіка на відкриття скверу “Первоцвіт”. Жінку, яка просила мера перейменувати місто з Івано-Франківськ на Франківськ, Марцінків запросив на концерт хору імені Верьовки».

(http://kurs.if.ua, 26 серпня 2016 року)

У рік 7 523 [2016]. Нудився того року лицар [свободний] без страху, докору й сумління Руслан-Марципан на прозвисько [Випадковий] Мер Франківська, бо не було йому з ким словом мудрим принагідно перекинутися і не знав він до чого [рук] своїх невтомних казуально прикласти. Набридли ж йому [вельми] депутати на сесіях несподіваних, комунальники на нарадах непередбачуваних, журналісти в [телевізорах] раптових, остогидли поради калайдові та голоси [пупсові] в голові його, тож вискочив він, аки пилип з конопель, посеред города галицького та вибирав собі [кого попало], аки смерди в селах приміських на виборах [місцевих], у співрозмовники, експерти та консультанти.

Був же самовпевнений та всемогутній [вельми] Руслан-Марципан і бажання першого стрічного задовольнити [він] брався та усіх в городі галицькому здивувати хотів, [чуда великі] в телефонному режимі сотворивши, бо вірив він у силу фортуни [свободної], жеребу сліпого і заклинань патріотичних, а паче всього любив бавитися у гру потішну [на кого бог пошле] та в рулетку телефонну, аки в дитинстві своєму босоногому та допластунському.

Тож пішов сей лицар [свободний], очі міцно заплющивши, напомацки городом галицьким та у брами [кувалдою] гупав, аки дзвонар невгамовний, та всіх, кого в хоромах застав у час [робочий], допитував пристрасно про наболіле, і кожному пораду непередбачувану, аки прогноз [передвиборний], видавав, аки генератор чисел випадкових, а хто говорив йому фігню усіляку, того [на хор] во ім’я вірьовки без мила посилав.

А коли ж повернувся він [наосліп] до хоромів своїх білих та назад за стіл робочий усівся, то почав [навмання] по клавіатурі комп’ютерній руками фігачити та й наваяв випадково стратегічний план розвитку [города галицького], новий гімн землі руської та товсту, аки [війна і мир], книжку телефонну в перекладі французькому.

Та не вгамувався на цьому лицар свободний та спонтанний і усіма [трьома] пальцями тицяв він [наобум] у мапу города галицького, і там, де перший палець його потрапляв, плитка одразу на тротуарах проступала, коли ж другим він пальцем кивнув – сквери [на Пасічній] виростали, аки верби золоті, а коли третій палець свій розпростер, то прапори зашелестіли, смолоскипи запалилися, сурми заграли і барабани забили весело та [випадково].