Франківськ продовжує дивувати своєю феноменальністю. Переконливим підтвердженням цього є культурна ініціатива – перша в Україні резиденція для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен». Організатори проекту – ГО «Форумс» та літературна агенція «Discursus». Його суть у тому, що проводиться конкурс, на який письменники до тридцяти років надсилають свої тексти. Журі відбирає двох найкращих, і саме вони мають можливість впродовж місяця жити у Франківську, мати забезпечення житлом та харчуванням і стати учасником насиченої культурної програми. В її рамках – зустрічі з місцевими літераторами, які водночас є першими величинами сучасного літературного процесу, – Андруховичем, Прохаськом, Процюком… Також численні поїздки фестивалями, горами, велосипедні екскурсії довкола міста і піші – містом. А ще – просто вільний час. Щоб надихатися і творити.

Перший відбір на резиденцію відбувся минулого року в липні. Тоді її гостями стали прозаїк з Миколаєва Євген Мехеда й поетеса з Києва Олена Герасим’юк. Це був добрий старт проекту, який цього року вилився у три заїзди. У травні приїхали два таланти з Тернопільщини – Назарій Заноз і Роман Чихарівський. У липні – поет з Полтави Роман Повзик і прозаїк з Кривого Рогу Ірина Роік. І от знайомство з новими гостями резиденції – жовтневими.

Цього разу їх аж троє. На запрошення Форуму видавців резиденція долучилася до організації фестивалю «Молода республіка поетів» і приймає переможця. Саме житомирянка Юлія Кручак визнана найкращою серед 147 поетів, які подали свої заявки.

Окрім писання віршів, Юлія ще й малює, а також заснувала благодійно-мистецький фонд на підтримку онкохворої молоді «АрТерапія». Нині студентка ЖДУ ім. І.Франка. Працювала вчителем української мови, літератури та образотворчого мистецтва. Лауреатка всеукраїнського конкурсу «Нові імена України» (2012), переможниця конкурсу «Молода республіка поетів» (2014). Учасниця багатьох фестивалів та мистецьких акцій. Невдовзі дівчина зможе поповнити свою творчу біографію гостюванням у Франківську, що взаємовигідно і для міста, й для поетки.

Двоє інших гостей, які відбиралися за офіційним конкурсом резиденції, – теж дівчата і теж талановиті.

 

 

Очікування спокою

 

Наталя Єрьоменко народилася у Чернівцях і прожила там 21 рік. Зараз живе і працює у Львові. В школі найбільше любила зарубіжну літературу, в університеті вивчала міжнародні відносини, а магістерку закінчила у Школі журналістики та медіакомунікацій УКУ.

«Я була у Франківську тричі, – розповідає Наталя. – І ще безліч разів – проїздом, кудись далі, далі у справах. Якщо аналізувати спогади, які я маю із цих мандрівок, то легко помітити, що Франика у них дуже мало, а мене – дуже багато. Куди б я не їхала, я всюди везу себе з собою, всюди везу своє щастя чи нещастя. Це добре, тому що нема потреби наново вибудовувати себе відповідно до нового місця проживання кожного разу, коли я кудись їду. Це вже якась стабільність, з цим вже можна щось робити, зварити якусь кашу. Але це і погано, бо тоді я можу бути однаково нещасною і в Україні, і в будь-якій суперрозвиненій країні або ж під пальмами Ямайки (навела цей приклад, бо дуже люблю пальми).

Нічого нового я не відкриваю, але роблю цей маленький вступ, щоб перейти до основної частини – я все ж очікую певних змін. Попри константу, якою є я, все ж є змінна – люди, які живуть у місті і зустрічаються мені, і сама невизначена субстанція міста. У мене були тривалі стосунки лише з двома містами – Чернівцями, до яких я відчуваю щенячу любов, і Львовом, який я зневажала більшість часу, що там жила. Зараз ми вже притерлися і заприятелювали, і навіть почали розважливо шукати вигоди у нашому партнерстві. Я з острахом помічаю, що все менше хочу звідси їхати, все більше наперед сумую за людьми, які бережуть мій спокій і розділяють зі мною їжу у Львові. Франківськ ні з ким мене надовго не розлучає, не вимагає суттєвих душевних чи розумових інвестицій і нічого мені не винен. Отже, у нас є шанс на здорові та рівні стосунки. Але є одне, чого я ірраціонально від нього очікую, – це спокій. Маю надію, що константа мене і змінна його складуть разом якийсь красивий і корисний ієрогліф. Розглядаю свою мандрівку як свого роду ретрит і паломництво. До яких святинь – не знаю. Можливо, внутрішніх».

 

 

Кава з цинамоном, гербата з молоком

 

Якщо Наталя Єрьоменко насправді весь час живе по сусідству з Франківськом, і підстави пожити у ньому самому лише справа часу, то Анжела Богаченко народилася у Донецьку, виросла в Миколаєві, а нині живе в Києві. Дівчина малює, пише та знімає відео. Робить дирижаблі, плавучі острови, збирає загублені речі тощо. Вчиться на сценариста кіно в КНУКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого (майстерня Ірен Роздобудько). Повна вища освіта – Миколаївський філіал КНУКіМ (дизайнер навколишнього середовища).

«Сталося! – радіє Анжела. – Вже не перший рік я випадково (а може, і невипадково) потрапляю на новини проекту «Станіславський феномен». Але, як то буває, разом з хмарами переміщаюся по закутках нашої країни. Тому я і “феномен”, то як люди зі старого фільму “Дім біля озера”, що не можуть зустрітися. Але те, що має статися, станеться. Заявку відправила, ніби відпустила камінь у воду. “Най буде як буде”, – думала я. І от воно — сталось. Що ж робити? Що-що — їхати. У цей сумбурний час, коли вихоплюєш долонями радощі, підбираєш пір’я голубів, поки люди не бачать, вдихаєш післядощовий петрикор, дивишся у поштову скриньку, де між рахунками за квартиру, спам-газетами та іншим є навіть листи, а на електронці перші “привіт-все-гаразд” від родичів зі Сходу — хочеться зберегти це в термос глінтвейну, кинути туди кардамону, бадьяну, цедри, надій, спогадів, вибачень, закоханостей, і най все те буде настоєм всесвітнього кохання. Місяць у Івано-Франківську. Я не знаю, як це. На превеликий жаль, у Станиславів вітри заносили мене лише на декілька годин. Можу лише здогадуватись зі слів чарівників Тараса Прохаська і Юрія Андруховича (які переді мною постають поки що лише з книжок), що це ранкова кава з цинамоном, гербата з молоком, ефемерні думки космічного сезону, дощі-дощі, розмови-розмови, ожинове вино, коньяк з дубового листя. Це запах осені, який мені поки що не відомий, але я почала його відчувати у холодній кімнаті на півдні, коли відкрила електрону пошту, а там лист: “Ми не можемо з вами зв’язатись. Ви одна з учасниць “Феномену”. Напишіть актуальний номер”. Актуальний номер, запах осені, поїзди-поїзди. Феномен, я вирушаю з тобою знайомитись».

 

Василь КАРП’ЮК