Серце Гуцульщини – Верховина – розкинулося серед карпатських лісів. Подалі від людських і мирських клопотів мешканці Верховини творять власну історію, зберігають традиції, працюють над розвитком інфраструктури. Цікаво, що Верховина, на відміну від Яремче, яке поглинула туристична лихоманка, обрала власний шлях туристичного розвитку – це не крикливий європейський модерн з українсько-гуцульським характером, а гуцульська автентика, витримана віками.

Верховині не звикати до туристів, бо цей край добре пам’ятає світил української історії, літератури, культури та кіно. Гуцули розуміють, що їхні звичаї цікаві кожному, бо в них історія, традиції, магія. Це дивувало, дивує і буде дивувати, тому мешканці намагаються зберегти те, що залишили їм предки, створюючи різноманітні музеї. Тільки у Верховині їх налічується сім. Кажуть, що скоро буде і восьмий, присвячений фільму «Анничка». І це, мабуть, не межа…

 

1. Хата-музей кінофільму «Тіні забутих предків» (смт. Верховина, присілок Глифа )

Музей заснований у 2000 році. У цьому будинку під час зйомок кінофільму «Тіні забутих предків» в 1963-1964 рр. жив режисер Сергій Параджанов. Тут проводив час оператор Юрій Іллєнко, художник Георгій Якутович, актори Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова та інші.

У музеї можна переглянути сам фільм «Тіні забутих предків», який отримав золоті медалі фестивалю «Південний хрест» та фестивалю в Салоніках, відзнаку Британської кіноакадемії за найкращий закордонний фільм, а також ознайомитися з історією його знімання.

В музеї діють експозиції з життя і творчості видатних людей, побуту та етнографії, історико-архітектурної спадщини. Цікавим експонатом музею є весільна ґуґля, в якій був одягнений головний герой фільму Іван (Іван Миколайчук).

 

2. Регіональний історико-краєзнавчий музей Гуцульщини (смт. Верховина, вул. І. Франка, 5)

Ідея створення цього музею належить війту, депутату Польського сейму, суспільно-політичному діячу, етнографу-фольклористу, самобутньому письменнику Петру Шекерику-Дониківу. За його задумом, музей мав стати базою для наукових досліджень Гуцульщини та Східних Карпат загалом.

Земельна ділянка під музей обійшлася в 13 тис. злотих. Будівництво, яке фінансово підтримували польські інституції, розпочалося на початку 1936-го. Відкриття будинку відбулося 18 лютого 1938 р. В структурі будівлі було вісім кімнат для науковців, кухня, ванна, пральня, двокімнатна метеорологічна вежа, кілька виставкових залів, а також лекційно-театральний зал зі сценою.

З приходом радянської влади в будинку музею розмістилися прикордонники. Після війни будинок підпалили, а стіни потім розібрали. Згодом музей відновили. 31 грудня 2004 р. у ньому урочисто відкрили першу експозицію. 9 лютого 2007 р. музей став філіалом обласного краєзнавчого музею.

На сьогодні відкрито п’ять виставкових залів. Експозиція знайомить відвідувачів з природою, історією, культурою, побутом і мистецтвом Гуцульщини, а також з діяльністю гуцульських товариств та інших культурологічних організацій.

3. Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика (смт. Верховина, вул. І. Франка, 35)

Приватний музей Роман Кумлик відкрив 7 січня 2000 р. Він розміщений у родинному будинку в центрі селища, ліворуч від дороги (орієнтир — стара аптека). Господар збирав матеріали впродовж 30-ти років. Це предмети побуту, давній гуцульський одяг, знаряддя праці, грошові знаки різних часів та багато цікавого про життя гуцулів. Особливою гордістю музею є колекція музичних інструментів.

Екскурсії музеєм проводить Наталя Гузак, донька Романа Кумлика, яка після смерті батька продовжила його музейну справу. Наталя (лікар за фахом) грає на скрипці, цимбалах, тримбі, двійниці (сопілка), окарині, зозулі, пелинці, лірі, наї та розповідає про кожен з інструментів.

Під час екскурсії можна почути народні пісні та гуцульські співанки (невеликі куплети на різноманітну тематику).

 

4. Хата-стая (смт. Верховина, вул. Жаб’євський Потік)

Хата-стая (сироварня) відкрита у 2014 р. Цікавою локацією цього «музею» є спеціально облаштоване місце, де «молоко роблять» — так по-тутешньому кажуть про готування сиру. Для цього на подвір’ї з тильної сторони будинку розташований різний інвентар — від казанка над відкритим вогнем до різноманітних діжок, що необхідні для приготування та зберігання овечого сиру.

У самій хаті є коридор і дві кімнати з автентичним одягом та речами побутового вжитку. Найстарішою частиною будівлі є кімната з піччю, де зібрані вишиті сорочки і рушники, посуд (тарілки, глеки), килими тощо.

Інша кімната — “Гуцульська світлиця” — пристосована для проведення майстер-класів. Тут можна приготувати місцеві страви (наприклад, банош), послухати дримбу і спробувати ткати.

5. Музей гуцульської магії (смт. Верховина, вул. Жаб’євський Потік, 33А)

У невеликій дерев’яній хатині зібрано чимало атрибутів карпатських знахарів, а також лікувальні трави та настої, якими вони оздоровлювали людей. Почесне місце в експозиції займає стіл із речами останнього карпатського мольфара Михайла Нечая з села Верхній Ясенів, а також Андрія Атаманюка (Ґоя). У музеї є осиковий хрест, громовий чепелик, якими Нечай розганяв хмари.

Музей також розповідає і про «гадєрку» Параску Соколовську, яка вміла розмовляти зі зміями і примовляти від їхнього укусу. А ще за допомогою спиртової настоянки з карпатської гадюки лікувала від раку. Жила Параска на Буковецькому перевалі, померла у 1970-х роках.

6. Музей гуцульського побуту та мистецтва “У трембітаря” (смт. Верховина, вул. Шевченка, прис. Швейково)

У музеї Миколи Ілюка зібрані предмети гуцульського побуту та мистецтва. Тут господар гостинно розкаже про походження гуцулів, їхнє життя, побут, обряди, традиції, заграє та проведе майстер-клас на різних музичних інструментах.

 

7. Хата-музей опудал (смт. Верховина)

Іван Савчук з дитинства займається колекціонуванням опудал тварин, які живуть у Карпатах. Наука з виготовлення опудал називається таксидермія. Нею займаються, як правило, колишні мисливці, які, спробувавши раз, вирішили присвятити таксидермії все життя. Ця професія вимагає не тільки високохудожнього смаку і колосальної старанності, а й відмінного знання зоології та географії. Чим дрібніша тварина, тим складніше зробити з неї модель.

Колекція Івана Савчука займає два поверхи. На першому розміщені опудала карпатської фауни, птахів, які живуть у Карпатах. На другому – опудала диких тварин. Це рись, вовк, ведмідь, кабан, лисиця, косуля та ін. Птахів приносять господарю і сусіди, і знайомі. Переважно це птахи, яких вразило струмом чи збила машина. Тіла тварин господарю часто приносять мисливці.

 

8. Музей-садиба “Вишиванка” (с. Ільці, присілок Великий Грабовець)

Приватний музей “Вишиванка” познайомить з автентичними гуцульськими речами та предметами побуту. Господиня музею Галинка Верховинка (Галина Яцентюк) – поетеса, збирачка фольклору та старовини – цікаво розповість про гуцульську вишивку, обряди та традиції гуцульського краю. Також вона проведе майстер-клас із в’язання хустки та перемітки.

 

9. Історико-краєзнавчий музей селища Ворохта (смт. Ворохта, вул. Данила Галицького, 76)

Відкрили музей 21 січня 2007 р. Серед його експонатів унікальні світлини першої половини XX ст., раритетні книги про Гуцульщину, вартісні художні альбоми, видання повоєнного періоду з діаспори, предмети гуцульського вжитку тощо.

Засновник історико-краєзнавчого музею – Мирослав Нагірний. Музей розкриває процеси виникнення поселення, опришківський рух на околицях Ворохти, релігійне життя.

Один з розділів постійно діючої експозиції присвячений життю й діяльності забутого міністра ЗУНР та УНР, тестя Є. Коновальця та А. Мельника, мецената, філантропа, видатного громадського діяча Степана Федака (1861-1937) та його родини, висвітлюється їхній зв’язок з Ворохтою.

Також подано матеріали про розвиток лісової промисловості, спорту і туристичних послуг, санаторних закладів, біографії керівників селища, відомих вчителів місцевої школи та видатних уродженців Ворохти.

10. Церковний музей (смт. Ворохта)

Музей розташований на пагорбі біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Стара церква була побудована у 1615 р. у селі Яблуниця. У Ворохту її перенесли у 1780 р. на місце над новим цвинтарем. У 1860 р. церкву перевезли на нове місце, де вона стоїть до сьогодні.

Через два століття, у 1980 р., найдавніший храм цієї місцевості відреставрували. Протягом XX ст. храм перебував у центрі уваги багатьох художників та мистецтвознавців. Перед церквою зберігся перший пам’ятний хрест, що був закладений церковною радою в 1785 році.

Підготувала Ірина БАБІЙ