Командир добровольчого батальйону “Айдар”, підполковник Сергій Мельничук про ситуацію в зоні АТО, парламентські вибори та участь у них багатьох “айдарівців”. 

– Які завдання зараз виконує батальйон “Айдар”?

“Айдар”, згідно з наказом командування, обороняє місто Щастя. Зокрема Щастинську ТЕЦ, яка забезпечує електроенергією всю Луганщину – і ту частину, яка наша, і ту, яка зараз під контролем сепаратистів. Також батальйон контролює населений пункт Трьохізбенка, який в безпосередньому контакті з ворогом, і бахмутський шлях, де наші хлопці стоять на декількох блок-постах, цементуючи інші підрозділи. Так склалося, що ми є тим підрозділом, який підіймає дух в особового складу інших частин. Ми є моральним, духовним “заградотрядом”.

– Перемир’я насправді є чи його немає?

Перемир’я як такого нема. Обстріли – це повсякденне. Декілька днів затишшя біля Щастя – і хлопці вже нервують, що щось не те.

– А якщо подивитися на ситуацію в динаміці від початку війни і дотепер, то що змінилося?

Хлопці вже набралися досвіду, відбулось бойове злагодження. Як у самому підрозділі, так і між підрозділами стала краща взаємодія. З’явився нормальний зв’язок, хоча хочеться ще кращого. Підрозділам почали видавати важку техніку.

– “Айдар” уже має танки?

Вже більше місяця у нас є свої танки, але їх мало. Щоб було більше, танки треба відправити на завод, підремонтувати, бо вони стояли на зберіганні. Так само і з БМП.

– Як думаєте, це все надовго? Є відчуття, що консервується конфлікт?

Хтось намагається його законсервувати, тільки незрозуміло, чому. Накопичення техніки йде з тієї сторони. Те, що кажуть, що вони техніку виводять, – це неправда. Навпаки, підтягують.

– Росіяни підтягують?

Так!

– Іде зима. Трохи інший спосіб війни буде. Готові до цього?

Ми готуємося, щоб людям було тепло, щоб вони мали що вдягнути і де обігрітися. Теплі речі ми вже отримали, більшість особового складу живе в приміщеннях, де є центральне опалення. Для інших будуємо бліндажі, встановлюємо “буржуйки”.

– А як на тій стороні переживатимуть зиму? Чи загрожує це гуманітарною катастрофою?

Думаю, що домовленостей Порошенка з Путіним недостатньо. Росіяни не повністю контролюють всі угруповання, які там є. За нашими даними, між деякими з них ідуть бойові дії, деякі угруповання навіть на росіян нападають. Тому треба домовлятися не тільки нагорі, але й внизу.

Хоча це й противник, але я хочу домовлятися на рівні командирів підрозділів, щоб все-таки в Луганськ подати світло, щоб інфраструктура не вмерла. Якщо ми заморозимо Луганськ – це все, на весну міста не буде. І як ті люди там виживуть, я не знаю. Тому зараз веду перемовини і, думаю, ми знайдемо контакт, але тільки в тому випадку, якщо не буде стрільби.

– Зараз багато бійців добровольчих батальйонів пішли в політику, балотуються у Верховну Раду. Як ви ставитеся до цього?

Позитивно. Тому я й пішов (Сергій Мельничук є “третім номером” списку  Радикальної партії – авт.). Думаю, що нарешті все-таки будуть зміни в державі. Тому що більшість комбатів – це люди, яким вже нема чого втрачати. І тільки та людина, якій нема чого втрачати, може переламати систему.

– Що вважаєте для себе пріоритетним у разі проходження в народні депутати?

Для мене основне – це військова реформа, тому що армія… її фактично  знищили, її немає. За ці місяці щось трохи міняється, але той генералітет, який сидить в Генштабі, треба гнати дрючками і подалі. Ті кубла, ті схеми, які є, – це все треба ламати, трощити… А то російські літаки літають, нас бомблять, а у нас ППО не працює. Зате нові комплекси С-300 стоять на продаж.

– Багато бійців “Айдару” стали кандидатами від різних партій…

Військовослужбовці – вони безпартійні. А кожна партія хотіла мати собі “айдарівця”. Нам це теж вигідно. Як командир батальйону і маленький полководець, я розіклав яйця у різні кошики.

– Що можете сказати про самовисуванця по Івано-Франківську Петра Шкутяка, який також був добровольцем “Айдару”?

Петро був у першій великій групі, яка прибула з Майдану нам на підсилення. Він як офіцер був у нас начальником служби паливно-мастильних матеріалів. До речі, у нас всі начальники служб ходять на завдання, а не відсиджуються в тилу. Так само і Петро – брав участь фактично у всіх операціях, які були, виїжджав на завдання. А в кінці він взагалі підійшов до мене і сказав, що не хоче бути начальником служби, а хоче воювати разом з усіма… Петро був поранений під Хрящуватим, де ми, як потім дізнались, стикнулися з Псковською десантною дивізією.

– На вашу думку, ми можемо протистояти всім цим елітним російським частинам?

Вони тікають так само, як і всі… У цій війні переможе той, у кого буде більше духу. От і все!

 

Розмовляв Тарас ТКАЧУК