Хліб і нині вважають оберегом, в народі про нього так і кажуть – святий. Великим гріхом вважається викинути навіть маленький шматочок. А ще колись вірили, що на тому світі люди, які без пошани ставилися до хліба, збиратимуть усі викинені під час земного життя крихти.

 

Без хліба не обходиться в Україні жодна важлива подія. З’явиться на світ дитина – з хлібом йдуть на родини. І на хрестини несуть буханець. З хлібом йдуть свататися, паляницю повертають, щоб розірвати угоду про шлюб, хлібом благословляють на подружнє життя, з ним йдуть на новосілля, калачем проводжають покійника.

«Хлібні» жертви у давнину приносили хатнім духам, зокрема домовику, духам землі – щоб добрий був урожай, водянику – щоб не топив худоби та людей. У народних повір’ях хліб протиставляли усьому нечистому. Навіть до лісу завжди брали шматок хліба, бо його нібито бояться гадюки.

Він є символом добробуту. Побажання «хліб та сіль» прикликає до родини багатство, ним заведено благословляти в далеку дорогу. До речі, зустріч хлібом-сіллю – не що інше, як своєрідний очисний обряд. Адже людина могла принести з чужини щось погане, вороже, і недобру дію цього мав нейтралізувати хліб.

Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було порушити. Домашнім буханцем обмінювалися, укладаючи важливі торговельні або земельні угоди, а всі, хто їв за одним столом ритуальний харч, вважалися спільниками у певній справі. Це був лише обряд, який пізніше переродився у традицію завершувати важливу роботу великим застіллям із багатьма наїдками.

Хліб досі відіграє важливу роль у весільних та поховальних обрядах. Дослідники вважають, що українське весілля посідає перше місце за повнотою застосування ритуального хліба. Зокрема, виняткове значення має весільний коровай. Колись його пекли врочисто, до цього обрядодійства допускалися тільки заміжні жінки, щасливі у шлюбі. Керувала ними старша коровайниця. Заквітчані вінками з барвінку, жінки збиралися до хати молодої, зазвичай у четвер перед весіллям. Тут уже були розкладені ночви, решета, підготовлене найкраще борошно. З його просіювання починався процес виготовлення короваю. Замішувати тісто мали чоловіки, жінкам заборонялося навіть заглядати в діжу. Короваю надавали круглої форми. Його розміри свідчили про достаток батьків майбутнього подружжя. Зверху коровай прикрашали візерунками, серед яких були мотиви світового дерева та колосся – символу добробуту. Усередину короваю клали дрібні гроші, за великий успіх вважалося знайти монету у своєму шматку весільного хліба.

«Короваї за давніми традиціями випікають на нашому хлібокомбінаті», – розповідає начальник відділу збуту «Івано-Франківського хлібокомбінату» Юрій Новоставський. Він пояснює: незважаючи на застосування на виробництві сучасних технологій, випікання короваю і нині вимагає затрати часу та тепла рук, це складна технологія. Лише випікання заготовки під коровай займає біля трьох годин, потім майстриня на вигин весільної хлібини викладає імпровізований рушничок, прикрашає коровай парочкою лебедів, колосками, квітами – усі заготовки з тіста. «Немає жодного короваю, подібного на інший. Це так само, як художник не може намалювати двічі одну і ту ж картину. Наших майстринь можна порівнювати з митцями», – додає він.

Культ хліба присутній і в поховальних обрядах. В Україні житнім зерном засипають труну або шлях, яким несуть покійного. На могилі залишають окраєць хліба, його також ставлять у хаті померлого й не забирають протягом сорока днів, доки душа перебуває на землі. Люди вірять, що можна побачити, як наприкінці цього терміну душа небіжчика прийде їсти-пити залишені страви.

Без споживання ритуального хліба не обходилося жодне з великих свят. Так, на Різдво, яке збіглося із дохристиянським святом зимового сонцевороту, українці їдять кутю – спеціальну страву, яка готується з вареної пшениці, маку, горіхів та меду. Хліб у цей день є лише доповненням куті, ним селяни благословляють худобу перед Святою вечерею та по шматочку хліба разом із сумішшю з різних страв дають худобі, щоб їй добре велося у новому році. 

Важливе місце серед інших різновидів обрядового хліба посідають великодні паски. Окрім того, що в заміс додають відбірні складники, процес їх випікання вимагає особливої тиші та настрою.

«В нас сучасні тістомісильні машини, в них тісто акуратно перемішується, не розриваючись, насичується повітрям, не втрачає своєї еластичності, від цього паска пухка та гарно виростає. А ще кожну паску, коровай чи калач наші пекарі виготовляють вручну, тому одразу видно, з яким настроєм їх печуть. Гарні думки – буханці, наче на підбір. До випікання пасок наш колектив готується особливо: по-перше, за тиждень до Святої неділі ми перелаштовуємо виробництво, по-друге – присутня мирна та спокійна атмосфера, молитва – невід’ємний ритуал», – додає Новоставський.

Давні українські «хлібні» обряди, що супроводжують оранку, сівбу, зажинки та обжинки, годі перелічити. Варто зазначити, що кожен із них супроводжувався обідом, частиною якого були спеціальні страви з борошна. Нині іванофранківці можуть пишатися підприємством «Івано-Франківський хлібокомбінат», яке зберегло не лише давні традиції випікання хліба, зокрема на заквасках, а й улюблений продукт зі славною історією.

Ірина ТИМЧИШИН