На тлі стрімкої популярності в Івано-Франківську баскетболу, футболу чи міні-футболу залишається загадкою, чому в обласному центрі Прикарпаття досі не культивується ще один провідний в Україні ігровий вид спорту – водне поло. Втім, тренер збірної України, львів’янин Олександр Потульницький, який свого часу зробив феноменальну кар’єру гравця, а нині вдало працює у тренерському штабі нашої національної команди, переконаний, що водне поло скоро захопить і наше місто… 

Розмова з Олександром Потульницьким відбулася напередодні виїзду національної Збірної України з водного поло на чемпіонат Європи серед команд групи Б, який стане першим етапом відбору на шляху до Олімпійських ігор у Лондоні. Шанси на те, що наша збірна потрапить до числа шести найсильніших команд першості, досить високі.

 

– Пане Потульницький, невже ми справді можемо сподіватися, що наша команда завоює олімпійську ліцензію?

Чому ж ні? Ми маємо великі шанси. Все-таки в нас зібралися дуже сильні гравці, які починають підготовку до європейської першості групи Б, яка пройде у вересні в Логано. Там візьмуть участь дванадцять команд. Шість найкращих вийдуть в групу А. Наше завдання – посісти якнайвище місце у шістці команд-щасливців. Тоді ж ці шість команд волею жереба потраплять в різні групи, де їхніми суперниками будуть найсильніші збірні Європи. Система відбору на Олімпіаду нагадуватиме футбольний відбірковий цикл: кожна команда зіграє зі збірними групи по два матчі – один вдома і один на виїзді. Думаю, все буде гаразд. Ми вдало зіграємо у вересневих поєдинках. Цікаво, що матчі з участю збірної побачать міста різних куточків України: Київ, Дніпродзержинськ, Маріуполь, Харків та Львів.

– А як щодо Івано-Франківська?

З цим досить складно. Справа в тому, що в Івано-Франківську, на відміну від Львова, мабуть, ще ніколи не стикалися з цим видом спорту. Відтак немає ні майданчиків, ні секцій, ні тренерів. Маємо надію, що з новим витком розвитку водного поло в Україні осередок цього чудового ігрового спорту таки з’явиться в обласному центрі Прикарпаття. Принаймні будемо намагатися до цього долучитися.

– Але ж ми знаємо про біди у вітчизняному водному поло і чули чимало заяв фахівців про те, що після Олімпійських ігор в Атланті цей вид спорту в Україні котиться у прірву…

Ні, у водному поло настали кращі часи. Для прикладу, наша національна збірна піднялася з низів. Ще якихось три роки тому Україна виступала в групі С, де змагалася з аутсайдерами європейського водного поло. Було помітно, що українці у збірній відбували номер. Грали безвільно і без жодного бажання. Увесь цей час я не міг заспокоїтися, як Україна докотилася до такого низького рівня. У 2007 році мені запропонували сісти на тренерську лаву збірної. Разом з командою однодумців ми виконали величезний обсяг роботи: переконали повернутися в колектив лідерів, які захищають кольори закордонних клубів, провели чимало тренувальних зборів, команда зігралася, і результат не забарився: молоді перспективні хлопці з величезним бажанням боролися і перемагали на багатьох міжнародних турнірах. Я радий бачити прогрес збірної. Приємно, що хлопці працюють з величезним бажанням. У нас активна співпраця.

– Ви часто караєте гравців збірної? І взагалі, тренерський цех – це диктатура чи демократія?

Щось середнє між диктатурою та демократією. На своєму шляху я побачив багато тренерів і спостерігав за тим, як вони ефективно співпрацюють з підлеглими. Тому доволі легко знаходжу спільну мову з кожним гравцем. Мабуть, у цьому мені допомагає авторитет та яскраве минуле гравця. Як ватерполіст, набув величезного досвіду в Італії, Росії, Словаччині та Саудівській Аравії.

– Ви ще встигли попрацювати на теренах США…

Так, я працював тренером-волонтером майже півроку. Переконався, що водне поло там справді набуває популярності. У школі, де я працював, щорічно у різні вікові групи набирають 600 (!) дітей. Зрозуміло, що пізніше буде з кого вибирати у національну збірну. Та добрих гравців найкраще готують європейці, тому в Америці вони на вагу золота.

– Вам пропонують роботу за кордоном?

Пропозиції бувають різні. Та наразі я працюю у збірній України і хочу повернути нашу команду на рівень елітних команд планети. Це моя мрія. А щодо бажання попрацювати за кордоном, то мені завжди цікаво змінювати ситуацію в житті. Та наразі я тренер збірної. В Україні мені комфортно. Тим паче, що я дістав стимул трудитися після того, як привів ватерпольний клуб «Київ» до завоювання звання чемпіонів світу серед ветеранів. Цей титул ми вибороли в Австралії. А цього року ми стали чемпіонами Європи в Румунії.

– Але ж ви самі могли виступити у ветеранській команді, а не тренувати…

Міг би. Та зараз маю проблеми з ногою, тому зосередився тільки на тренерській роботі. Хочу повернути Україні втрачені позиції. І ще більше хотілося б, щоб діти ходили в басейни. На жаль, за останні роки ми втратили 100 басейнів. Це жахіття. Та все одно мушу визнати, що останнім часом число ватерполістів в Україні зростає. Тож не маю сумнівів, що у майбутньому водне поло обов’язково з’явиться і в Івано-Франківську.

– На вашу думку, за рахунок чого це буде можливо?

Переконаний, якби діти хоч раз в басейні побачили водне поло, то вони обрали б цей вид спорту. У наших басейнах звикли займатися тільки плаванням. Знаю зі свого минулого: водне поло набагато цікавіше, захопливіше та яскравіше. Плавання – нудне заняття, треба постійно боротися з собою та з часом. А водне поло – це той самий футбол на воді, від якого можна діставати величезне задоволення.

Розмовляв Андрій МЕНІВ

Довідка:

Олександр Потульницький

Народився 1969 року у Львові.

Екс-капітан збірної України, учасник Олімпіади в Атланті (1996 рік), срібний призер молодіжних чемпіонатів світу та Європи, дворазовий чемпіон СРСР, бронзовий призер чемпіонату Італії (двічі), чемпіон та володар Кубка України та Словаччини, срібний призер та володар Кубка Росії.

На посту наставника молодіжної збірної України виграв турнір ” Slovenia Tristar Cup” (2004), “Romanian Cup” (2006), виборов срібну медаль на змаганні “Prague Open Cup” (2005) і бронзову на ” High Tatras Cup” (2007, Братислава). З 2007 року працює у тренерському штабі національної збірної України.