Шаленство фарб, незвичайні сюжети і лики святих – вітражі завжди притягували погляди магнітом… Назвати заняття Радислава Лисенка ремеслом язик не повертається. Він створює справжні шедеври, творить з величезною любов’ю і натхненням. При цьому делікатно запевняє, що його роботи далекі від ідеалу…

Прикарпатець Радислав Лисенко – гідний учень Володимира Чернявського. Захоплення вітражами, наче перше кохання, відчув ще в юності. Після навчання проживав на Корсунщині, згодом переїхав до столиці, і лише там йому вдалося матеріалізувати пристрасть у професію. Його роботи відомі далеко за межами України. Через барвисті переломи світла вони переносять нас у світ задзеркалля.

– Що для вас означає вітраж: кольорове скло, різнобарвне зображення чи гра спектрів?

Вітраж – це картина, складена зі звареного в масі кольорового скла. Раніше було лише шість-сім відтінків, кусочки скла вирізали, скріплювали між собою свинцевою балкою і затирали цементним розчином – це класичний вітраж. Луїс Комфорт Тіффані в кінці 19-го століття вдосконалив техніку збирання вітража. Кожне вирізане скельце він обробляв мідною стрічкою, деталі були наче у рамочках і спаяні між собою. Він також винайшов спосіб варки більшого спектру кольорового скла. Тепер у світі існує понад 1600 видів та кольорів цього чудового матеріалу.

Ще під час навчання в університеті робота з кольоровим склом була моєю пристрастю, навіть не хобі, а захопленням. Колись вітражна техніка «тіффані» не була особливо популярною, існувала проблема з матеріалами, скло було у дефіциті. Його контрабандою возили з Польщі та Чехії, комусь родичі з Америки чи Канади передавали. Тому розвиватися в цьому стилі було важко. А зараз для вітражистів – рай, адже впродовж останніх років у Львові з’явився офіційний дистриб’ютор з розхідних матеріалів та скла для виготовлення вітражів. Лише тепер я можу більш глибинно розвиватися в техніці «тіффані», і це те, що я люблю. Класичний вітраж – плоский, він по суті не може бути об’ємним. А ця техніка дозволяє реалізувати найбільш сміливі та незвичайні ідеї.

– Уяву істинного митця важко наздогнати. То що вам до душі?

Звісно, ближче до душі – твори на релігійну тему. Створення таких вітражів потребує певного ритуалу. Спершу ми узгоджуємо опис ікони, адаптуємо його, намагаємося не порушувати канони. Завжди є нюанси, і ми їх обов’язково обговорюємо, а потім сповідаємось, причащаємось і перед початком роботи постимо.

– Ви це робите завжди?

Такий ритуал проходимо обов’язково і вже після цього стаємо до роботи. Коли людина висповідається, причаститься, вона у вітражі не може збрехати. Тобто церковний образ, який проходить через очищення душі, не може бути фальшивим. Кожну сакральну роботу виконуємо так, ніби останній раз у житті.

Мене страшенно обурює, коли до вітражу беруться люди, які сприймають це як роботу, а не мистецтво. Бо техніка переживе нас з вами і наших внуків, тому брехати у вітражі було б неправильно. А ще дивує, коли кажуть, що вітражі в Україні – це щось новітнє.  Абсолютна брехня! Перші згадки про гути в Україні датовані 1554-м роком, в 17-18-му столітті було понад 60 майстерень, які варили скло, – вже тоді вітражі були популярні. Все в нас було, та при «совітах», на жаль, все знищили. Чого лише варті вітражі Петра Холодного…

– То ви ремісничий, майстер чи творець?

Кожне скло – як листочок на дереві: двох однакових ви не знайдете, їх просто не буває. До прикладу, якщо підбираємо скло на образ, то ретельно відбираємо листочок за листочком. Звісно, можна працювати за каталогом, але це для лінивого, це ілюзія. Треба пам’ятати, що гама кольорів зберігається, але другого такого скельця ви не знайдете.

Якщо на квадратний метр вітража розраховано розхід скла близько двох квадратних метрів вітражного виробу, то в нашій майстерні розхід у рази більший – може бути п’ять-шість квадратних метрів. Це означає, що ми дуже ретельно підходимо до цієї роботи, бо у виробників скло буває з різним спектром, і лише їхня комбінація створює неповторну гаму. Це – гра кольорів, світла та переломів променів. Якщо ми помилилися з розрахунком і нам не вистачає, то це страшна біда, бо скло ніколи не збіжиться з тим, яке було в попередній партії. Воно зварене по-інакшому, все абсолютно інше.

– Кожен вітраж – індивідуальна робота. Скільки часу забирає робота над одним образом?

Нещодавно робили чотири образи в Свято-Успенську Почаївську Лавру. Впоралися за півроку. Це дуже швидко, я б сказав, аж занадто швидко, адже сакральні речі не можна робити нашвидкуруч. Виготовлення образу заввишки п’ять метрів займає коло трьох місяців роботи. В середньому на одне скельце припадає сім операцій. Якщо є дві тисячі фрагментів скла, то порахуйте витрати часу…

– Окрім сакральних творів, за які вироби беретеся в першу чергу?

Якомога складніші. Не через те, що вони дорогі, просто це – тонка робота, унікальне інженерне та конструктивне вирішення, над такими витворами треба ретельно працювати. Ненавиджу робити одноманітні квадратні метри вітража, коли можна творити унікальні речі.

– Вироби, над якими довго мудруєте і які стають дуже близькими, важко потім віддавати в інші руки? І чи бувають серед них ідеальні речі?

Ніколи не перераховував, скільки виготовив творів – багато. І жодної роботи ми не зробили, щоб вона нас влаштовувала на сто відсотків. Осад незадоволення завжди залишається. Художник мусить бути у постійному пошуку, як тільки йому власний витвір сподобається і він вирішить, що це ідеальна робота, я вважаю, що такий митець себе вичерпав…

Розмовляла Ірина ТИМЧИШИН