Команда міста Станіславів. Оголошеннє. Зі зглядів санітарних приказую: Властителі каварень, ресторанів, крамів і т.д. обов’язані держати свої льокалі в кожній порі дня у взірцевім порядку. Властителі домів і камениць, зглядно помешкань обов’язані удержувати чистість в кориторах, на сходах, подвір’ях, перед домом і хідниками…. Так сказав комендант міста отаман (це майор) Гарабач.

Подібних документів, постанов, які видруковувалися як афіші і розклеювалися цілим містом, у цій збірці безліч. Стосовно мобілізації, шпигунів, публічної телефонної говірні, реквізиції білизни на потреби фронту, заборони реквізиції тютюну у крамницях, заборони носіння австрійських одностроїв… Всі постанови-оголошення публікувалися чотирма мовами. І всі, як свідчать спогади і звіти, чемно і свідомо виконувалися багатонаціональною громадою столиці ЗУНР, згідною з ідеєю українського державотворення.
До 80-річчя Листопадового зриву видавництво «Лілея-НВ» видало у серії «Моє місто» збірку «Станіславів у часи Західно-Української Народної Республіки». Документальні свідчення, спогади, оголошення, накази революційної доби упорядкував Іван Монолатій.
І власне так зароджується справжня любов, яка робить давню історію фрагментами особистого пережитого. Без жодного аналізу, без авторських гіпотез і концепцій, без пафосу і розпуки. Живі документи, які передають найвищі державні речі у такий спосіб, що можна цілком уявити собі себе, перенесеного у той час. Історія стає твоєю історією, коли бачиш її людські вияви, коли можеш відчути побутові деталі посеред ідеологічних дискусій і лозунгів. Коли уявляєш собі щоденність малих визначальних кроків державотворення.
Без жодних натяків на сепаратизм. Але все свідчить про те, що саме ЗУНР у ті революційні роки, катастрофічні передовсім через тотальну українську плутанину, була єдиною конструктивною українською формацією (до речі, тільки вона перестала існувати виключно через зовнішні чинники, а не через внутрішні непорозуміння).    
І ще один болючо-радісний висновок. Нічого, курча, не міняється. Ні побут, ні розклади, ні ментальність, ні наміри… Є, отже, простір для повторної спроби.

Тарас ПРОХАСЬКО