В Івано-Франківську скоро відбудеться справжній вибух в українській музиці – до нас їде ШАRAVARABAND.

Цей інструментальний гурт існує вже понад п’ять років. Спершу він називався оркестр «Крещендо», а нещодавно змінив назву, репертуар і нині експериментує у стилі етно-джаз.

Про творчий колектив, його роботу та сокровенні задуми розповідає керівник ШАRAVARABANDу Святослав КОНДРАТЬЄВ.

 

– Святославе, ШАRAVARABAND – це класичний оркестр чи нетиповий музичний гурт?

Усі учасники гурту за освітою музиканти і до цих пір намагалися поєднати класику з українською музикою. Таким чином, чотири роки стверджувалися в Україні та за її межами як класичний з українською ноткою колектив. З українською – тому що виконували музику Лятошинського, Кос-Анатольського, Скорика, українських класиків міксували з європейськими і світовими.

Вже скоро нам стало затісно, я почав писати авторські твори, ми спробували поєднати етнічну українську музику, в якій теж маю великий досвід, з джазом. У нас виник такий собі етно-джаз. Ми намагаємося робити українську музику модною, популярною і затребуваною. Кожна країна має свої цікавинки, але Україна має дуже багатий етнічний пласт музичної культури, і якщо його вміло подати, то зі сцени це звучить доволі позитивно й оригінально.

– Мені здається, що українську музику досить потужно пропагують, багато відомих гуртів працюють в етно-стилі, то в чому особливість ШАRAVARABAND?

Ми – такий собі сучасний оркестр народних інструментів з авторською інструментальною музикою, цим і відрізняємося.  Наскільки я знаю, в оркестровому звучанні таких гуртів в Україні немає. Є естрадні, рок-гурти. Наприклад, “ДахаБраха”. Але це трохи інший проект, вони електронну музику пов’язують з етномотивами.

У нас усе складніше, тому що граємо цілісні інструментальні авторські композиції. Я завжди пояснюю так: ми намагаємося створити прототип українського оркестру на зразок оркестру Поля Моріа або Джеймса Ласта, де лунатиме авторська інструментальна оркестрова музика з українським відтінком. Хочу, аби етномотиви були впізнавані у кожній ноті.

– Оркестр – це завжди свято на сцені. Які інструменти використовуєте, щоб досягнути бажаного музичного етноприсмаку?

Наразі ми маємо до 30 інструменталістів, це максимальний склад. Сюди ж входить бек-вокал, який залучаємо в оригінальний спосіб, використовуючи український народний спів. А інструменти використовуємо і класичні, і народні: цимбали, бандури, акордеони, сопілки, кобзи, а також скрипки, флейти, кларнети, барабани, бас-гітари…

Особлива гордість нашого колективу – лауреат міжнародних конкурсів, доцент НМАУ (Національна музична академія України — авт.) Людмила Шорошева. Людмила – солістка та, за сумісництвом, наш директор, дуже фанатична людина. Тому що в наш час пропагувати такий забутий і непопулярний інструмент, як українська кобза, – це великий виклик.

– Всі учасники оркестру займаються проектом ШАRAVARABAND?

Ми – комерційний колектив, недержавний. Тому всі наші учасники на теперішній момент залучені в інших проектах. Але у нас є своя репетиційна база, де ми готуємо нові програми, записуємо диск. До речі, нещодавно записали перший альбом.

– Тобто це альбом гурту ШАRAVARABAND, який грає авторську музику?

Авторська музика – це вимушена річ, бо серед того, що пишеться сучасними композиторами, ми не знайшли нічого, що могли би взяти на озброєння в нашому стилі. Світові тенденції зовсім протилежні, world music грають, це цікаво і стає популярним. У нашій концертній програмі, крім авторських творів, також представлені світові хіти з цікавим аранжуванням і забарвленням за участю народних інструментів.

– Тобто ви як автор і ваш гурт творите новий стиль в українській музиці?

Фактично, так і є. Ми навіть на своїх афішах, в рецензіях і на концертах кажемо, що намагаємося створити в інструментальній музиці новий український стиль. Грузинська і вірменська музика дуже яскрава. Балканська теж розкручена, хоча це суміш карпатської та закарпатської мелодики. Латинську музику знає увесь світ, достатньо заграти пару акордів і одразу відчувається латинський стиль. А ми хочемо зробити таке в українській музиці, щоб буквально з чотирьох тактів було зрозуміло, що це Україна.

– Враховуючи виклики, які Україна сьогодні приймає, чи музика на часі? Люди ходять на концерти?

Минулого року в Києві (а ми живемо і працюємо в Києві, хоча в гурті є музиканти зі Львова, Луганська, Криму, Запоріжжя, Житомира) під час Майдану ми провели сім концертів. А потім зробили запит: чи на часі це? І отримали відповіді, що для людей це така собі віддушина.  Ми ж не граємо музику «а-ля вєрка сердючка», стараємося, щоб після нашого концерту люди отримували позитивний заряд. Тим більше, що свої виступи забарвлюємо етнічно.

Ми музиканти, і це наша робота. Просто скласти руки і чекати, поки все мине і щось зміниться, – думаю, це нелогічно. Так не буває, щоб без викликів і нелегкої праці відбувалися радикальні зміни на краще. Історія країн і народів показує, що всі добрі справи робляться з важкими потугами.

– То чи можна сказати, що вигаданим вами стилем ШАRAVARABAND виховує смак у людей, які будуть гордитися своєю історією?

Це мрія, якщо чесно. Тому що ми всі за освітою музиканти і хочемо мати такого вдумливого, освіченого і різностороннього слухача, який би міг оцінити все те, що ми даємо. Тому що примітивна музика викликає потребу в ній тільки примітивного слухача – і це тупик. Це шлях в нікуди! А ми хочемо розвиватися, а разом з нами буде розвиватися і наш слухач.

Зараз з новою програмою намагаємося зробити перший тур. Бажаємо, щоб якомога більше нас почули в Україні і за її межами, хочемо створити світову впізнаваність української музики.

 

Розмовляла Ірина ТИМЧИШИН