Одного разу Золото прочитало в газеті статтю про те, що воно не таке вже й вартісне і його легко можуть віддати навіть безкоштовно. А так як його називали «Царем металів!» подібні відгуки обурили.

– Цього не може бути! Та як посмів цей журналіст написати таку нісенітницю! Треба піти до нього і показати йому хто я і з чого зроблений!

Прийшло в редакцію. Знайшло потрібний йому кабінет.

– В мені є все: краса, влада, багатство, сила! За мене платять великі гроші, наймають охорону, кладуть в сейфи, щоб не пропав, живу в найкращих домах світу, мої власники найбагатші люди! Як ви смієте таке писати? Ви ж мене, такого золотенького, кинули в бруд! –нарікало воно.

– Хм, це легко пояснити! – промовив журналіст.

– Та що тут пояснювати, ану давай спростовуй свої факти! – закричало злісно, пхаючи журналістові газету під ніс – пиши, що: «Золото ніколи людина не віддасть задурно!» А то від твоєї статті я втрачу свою вартість в очах багатих людей!

– Віддадуть і легко! – сказав.

– Як це?! Що ти таке верзеш?

–  Ну, от для прикладу, найбанальніший варіант: дівчина пізно повертається додому. На неї напали. Був вибір: або життя заберуть або коштовності. Віддала коштовності, бо життя має одне, а різних камінців та благородних металів буде мати ще багато! – пояснив журналіст.

– Та й у чому аж така твоя вартість? Може, у тому, що через тебе починаються війни, люди зраджують одне одного, крадуть, брешуть, вбивають, знищують прекрасне? Хіба золото може добавити мудрості, забезпечити щирими почуттями, спокоєм чи надточити кілька зайвих років життя?

То у чому ж вартість золота?…

© Юлія Головчин «Притчі»