«Політик Юрій Соловей розповів про те, що провів перші наради на Гуцульщині. За його словами, найголовнішим завданням є спілкування із виборцями.
«Верховина, Косів: сотні людей, усі зі своїми проблемами, які роками не вирішуються, і знаєте, таке враження, що про багато з цих проблем місцева влада і не хоче чути. Розбиті дороги, надбавки до ЗП, стан шкіл, закладів культури та освіти, вивіз та переробка сміття… Ніколи не треба обіцяти золотих гір, проте треба хоч намагатися вирішувати проблеми», — відзначив Соловей.
Нагадаємо, Юрій Соловей пройшов до парламенту нового скликання по одному із мажоритарних округів Прикарпаття».
(http://galka.if.ua, 8 листопада 2014 року)
У рік 7522 [2014]. Бідували вельми того року гуцули в горах своїх гуцульських від Верховини аж до Косова із центром [у Снятині]. Не було ж у тому краї мажоритарному ані доріг прямих, а тільки криві та горбаті, ані надбавок до зарплати [у вигляді] двох рабів, ані магазинів соціальних повсюдно, а були тільки гори сміттєві, [невідомо ким] нагромаджені, та влада глуха, аки пеньки смерекові. І журилися від того гуцули, [бензопили] смереками потуплені на сторону відклавши, [камази] зі щебенем річковим та лісовози свої біля хат поприпинавши, бо не мали навіть кого байками гуцульськими погодувати.
Чули ж гуцули від старших своїх, що сидить в городі галицькому на мості калиновому біля озера болотяного у [парку] готельному принц прекрасний Юрко-Соловійко на прозвисько Політик красномовний. Був же сей муж до всякого діла вправний – і город галицький озеленював, і з пенсіонерами соціально гендлював, і [ударом] політичним вправно володів, і форумом громадським хитромудро керував, а ще міг рів довкола Криму в степу дикому половецько-херсонському копати, міг не копати, а міг зробити так, аби інші копали. Бо був же він і жнець, і швець, і [на дуді] свистунець знаменитий.
І вельми захтіли гуцули і [свисту солов’їного] послухати, і байками своїми Юрка-Соловійка покормити, бо ніколи ще така важна птиця у гори гуцульські не залітала. Та й дочекалися вони походу виборчого до [ради верховної], і як тільки у городі снятинському магазин соціальний [несподівано] вельми відкрився, то вчепили над входом до нього портрета Соловійкового, ревашами магічними написали навколо нього примівки [єднальні] та стали закликати до себе принца припорошеного, аки весну красну.
Почувши про гуцулів, владою місцевою [занедбаних], покинув лопату свою у фосі недокопаній кримсько-херсонській Юрко-Соловійко та так, як був, глиною обмащений та бородою зарослий, полинув у край прикарпатський земляків своїх [рятувати]. І посходили до нього з горбів від Верховини до Косова з центром [у Снятині] вісімнадцять тисяч вісімсот шістдесят два гуцули та проблеми свої поприносили, а Юрко роздавав їм лопати, в тачки зі сміттям упрягав їх та до фоси кримсько-херсонської дорогу показував. І покотилися горами надії [передвиборчі], аки яйце по столі, та й розбилися. Гуцул плаче, гуцулка плаче, а Юрко-Соловійко й далі [кудкудаче]: «Не плачте, гуцули, будуть вам інші гори – не сміттєві, не гуцульські, а золоті…».
НОРВАКС