За дисципліну та авторитет її називають «залізною леді» Бурштина. Пропрацювавши в галузі освіти майже 20 років, Роксолана Джура вирішила балотуватися на посаду міського голови Бурштина і обійшла у передвиборчій гонці більше десяти кандидатів. «Галицький кореспондент» поговорив з Роксоланою Джурою про те, що підштовхнуло її до такого кроку, як це сприймають рідні та що із задуманого вдалося зробити за перший рік у владі.

 – Роксолано Олександрівно, чому ви пішли в політику?

Якби мені хтось сказав два роки тому, що я буду міським головою, то не повірила б. Моє бажання стати ним виникло у квітні після деяких неграмотних моментів у Бурштині. Якось стояла в черзі в магазині, і мені люди сказали: «Роксолано Олександрівно, вас би туди, ви би там…». Я б ніколи не пішла, якби побачила у списку кандидатів глибу-людину, яка дійсно авторитетна в місті на сто відсотків. Тому й вирішила спробувати. Я не вклала ніякого ресурсу, і за мене ніхто не вклав. За мною пішли прості люди.

Багато бруду вилив на мене Дмитро Симак, хоча ми з ним спілкуємося. Зараз вже не дзвонить, певно, знову до виборів готується. Він з 1 травня вже не є в. о. ректора Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, але люди читають в газеті й вірять, що він ректор. Також дуже багато бруду вилила Ольга Головашкіна зі «Свободи», яка тоді була керуючою справами виконкому. Я запропонувала їй іншу посаду, а тут у мене – Світлана Видай, в якій я не помилилася, яка «паше», так як я, з ранку до ночі.

Моє життя ніколи не було спокійним. За своєю натурою я завжди належала до тих людей, які хотіли чогось нового, динамічних зрушень у роботі, тому я жодного разу не пошкодувала, що вже рік працюю на посаді міського голови. Не можу терпіти двох речей: безглуздих людей і непрофесійних людей на своїх посадах.

– У вас великий педагогічний досвід. Він вам допомагає у роботі з депутатами?

Рік роботи з депутатським корпусом був правильний. Це при тому, що я не мала жодного депутата. В міську раду зайшло вісім політичних фракцій, і кожна мала свого кандидата в мери, але в березні ми вже були як цілісна команда. У цьому мені дуже допоміг педагогічний досвід. Вміти тримати аудиторію, вміти її психологічно налаштовувати на позитив – це психологія. А кожен вчитель є психологом.

Лідерство або є, або його немає. Не кожен професійний керівник може бути лідером. Мені пощастило, бо вдома був приклад батька, який є професійною людиною в освіті і лідером. Яке основне правило успіху педагога? Заблизько підійдеш до студентів – зле, бо сядуть тобі на голову. Далеко відійдеш від студентів – будуть тебе мати за ніщо. Мусить завжди бути золота середина. Цю саму модель я перенесла і на депутатський корпус. У мене нема друзів на роботі і в депутатському корпусі. Їх, по суті, немає, я їх ліквідувала, умовно кажучи.

– А вороги?

У мене ворогів немає. Чи я для когось ворог? Думаю, так. У житті нікого не вбила, не вкрала, ні в кого нічого не забрала. Можливо, я в когось ворог через заздрощі, через жіночі моменти. Але я цього не відчуваю. Відчуваю в деяких людях заздрісну неприязнь. Вони чекають, щоб я спіткнулася. Але спотикатися теж треба в житті. Нема сьогодні рівної дороги. Хіба все в асфальті? Та ні, є ями.

– На ваші плечі лягло стільки обов’язків, як ви з цим справляєтесь? Як це, бути головою міста обласного значення?

Ви проаналізуйте історично: сильні жінки в хаосі, який обрушився на них, вибирають пріоритетні речі, аналізують, і воно якось легше, само по собі виходить. Я себе вважаю сильною жінкою. Жінці генетично більше дано того всього, ніж чоловікові –  хай не сприймуть це як образу. Знаєте, деколи кажуть: жінка – як чоловік у спідниці. Чи хтось каже на мене «залізна леді Бурштина». Характер у мене залізний. Можу просльозитися, коли приходить злиденний пенсіонер, коли приходить дитина-інвалід, і коли приходить мама, яку дитина кинула в будинок престарілих.

Коли мене запитують, чи мені важко, то кажу: а кому зараз легко? Я працюю. Щось вдається, щось не вдається. Треба порядно прийти і порядно піти. Дуже важко піти порядно. Треба вміти. А щоб вміти, треба працювати з простими людьми. Але кожному не вгодиш. Та й не треба. Треба робити свою роботу в межах того, що ти можеш.

– Ви вже майже рік на посаді. Що із задуманого вдалося втілити?

Як добре, що моя передвиборча програма складалася з двох пунктів: 1) довірте мені владу; 2) оцініть якість моєї роботи за певний період. Інколи мені кажуть, що через рік чи два будуть перевибори. Хай будуть. Я не боюся, бо маю куди повернутися і ніколи не залишуся без роботи. Маю основну роботу – я мама. Кожна жінка має відбутися як мама, бо це її основне призначення в житті, а все решта – набуте.

У своїй передвиборчій програмі я говорила, що треба забезпечити три основні кити в місті: базову освіту, медицину, рівень комфорту і добробуту простих людей на найнижчому елементі. Тобто тепло, гроші в кишені, освітлення, вода – це те, що треба людині. Якщо цього не буде, то всі решта інвестиційні проекти не мають сенсу.

Ми цього року зробили у ЗШ №3 туалети, поміняли вікна, утеплили класи. В гімназії також всі вікна поміняли. У ЗШ №1 повністю всі вікна, двері поміняли, зараз приступаємо до хімічного кабінету, який роками був у жахливому стані. Забезпечили НВК, першу школу і гімназію комп’ютерами. Діти будуть сидіти в теплих школах. Ми не скоротили жодного лікаря. Ми ліфт запустили разом з ДТЕК. Ми створюємо ті комфортні умови, які б затримали у місті грамотного лікаря і вчителя. Тоді ми можемо говорити, що там буде пацієнт і там буде учень.

От недавно зробили коридор у лікарні, то нам закидають, що ми піаримося. Та ми лишимо це на роки. Вийдеш на телебачення – також кажуть, що піаримося. От чую, що Марцінків, мій друг, піариться. Ну, в нього такий стиль. Він має можливість заплатити каналу, великий бюджет, тому виходить кожного тижня. А ми сьогодні економимо копійку. Я що, не можу не злазити з екранів? Запросто, маючи Бурштинське телебачення тут. Але я не звертаю на це уваги і не читаю ці фейсбуки, а роблю свою роботу. Тому цей стержень мого характеру мені не дозволяє зламатися. А багато людей чекають цього.

Я дякую депутатам, що вони підтримали мене, коли у листопаді ми планували бюджет на 2016 рік. Ми єдині в області виплатили разову винагороду вчителям до Дня вчителя. Мене багато в області критикували, що ми заклали бюджет проїдання, але я казала, що це бюджет творення. У мене сьогодні не голодний вчитель, не голодний лікар, пенсіонери мають допомоги. У нас близько 12 осіб пішли контрактниками, і ми їм виплачуємо одноразову допомогу 5 тис. гривень. Ми дали доплату багатодітним матерям.

20 жовтня відбулося історичне рішення сесії міської ради – ми вперше прийняли на баланс КП «Житловик» усі теплові мережі протяжністю 34 км. Непросто сьогодні «Житловику», бо шість сантехніків залишилося в місті з 32-х, більшість виїхало заробляти гроші в Польщу. Але в місті тепло, і ми з 1 жовтня розпочали опалювальний сезон. Десь є критика, бо в когось на день пізніше загріло. Але це нормальна критика. Люди завжди повинні критикувати владу на всіх рівнях. Я це розумію. Якщо критика конструктивна, то вона мотивує.

Цього року облавтодор мене обманув як жінку, як непрофесійного керівника. Я була довірлива на початку. Мені пообіцяли 16 мільйонів на ремонт Калуської дороги, і я правильно заклала 600 тисяч на неї, а потім сказали, що не будуть робити. А очільник ОДА в кабінеті пообіцяв, що дасть мільйон на профтехосвіту до кінця року, а через два дні мені фінвідділ каже, що вже не можуть дати. А я вже більше ніколи і не звернуся. Якщо мені обіцяють і не дають, то хіба це порядно? Чоловіки, які дають слово, а потім не пояснюють нічого жінці, – для мене вони просто не існують. Це повне розчарування. Я розчарована за рік вертикаллю влади в Україні. Крім двох-трьох нарад, де я була присутня в області по АТО, по опалювальному сезону, – все. А де бюджет, економіка, інвестори?

– Чи будете балотуватися на голову Бурштинської ОТГ?

Коли мене запитують, чи буду балотуватися, то завжди кажу, що прийшла міським головою, напевне, останнім перед реформою. На ОТГ треба прийти не будівничим, а руйнатором. А я будівничий по натурі. Треба буде майже в кожному селі закривати школу і клуб, і про це треба говорити вголос. А я зараз думаю, як зберегти школу чи клуб. Бо якщо сьогодні в селі знищити школу і клуб, то села не буде. Якщо люди захочуть, щоб я балотувалася, то не боюся. Не боюся навіть не набрати голосів. Знаю, що це велика відповідальність. Щоб прийти головою на ОТГ, треба, крім бажання і вміння, спілкуватися з людьми, мати велику та сильну професійну команду, а сьогодні професійних людей майже немає.

– Як сім’я сприйняла те, що ви стали міським головою? Чи нема комплексів у чоловіка? Хто в сім’ї керує?

Сильна жінка відбувається тоді, коли в неї за плечима сильний чоловік. Порядності мого чоловіка немає меж. Я всюди з’являюся без нього, бо він чітко сказав у перший день, коли я стала головою: «Май на увазі, ти публічна людина, а я як був Олег Терлецький, так ним і залишаюсь». Я додому приходжу не як влада, в мене дитина, уроки, ми сідаємо за фортепіано в чотири руки, бо я дуже добре володію інструментом. У нас довірливі стосунки. Так, десь випадає прийти додому і о 20-ій, і о 23-ій інколи. Але мудрість чоловіка і довіра один до одного не давали нам приводів для жодних зайвих думок. У мене був добрий приклад сім’ї, виховання, де батько й мама завжди були разом вдома, хоча батько 30 років є керівником і багато таких сімей розпалося.

Чоловік у мене має свої принципи, а я свої. Але в нас нема такого, хто зварив їсти. Він може це зробити і я можу. Якщо мене немає, він може все зробити. Якщо його немає, то я навіть не можу того всього приготувати, бо він дуже любить кухню. Я цього не встидаюся. Деколи може сказати вдома, коли мене занесе: «Ти якщо хочеш керувати, то, будь ласка, на Січових Стрільців, 4». Це адреса міської ради (сміється).

– Ви не змінювали своє прізвище?

Змінювала. Після першого одруження моє прізвище було Бойко. Коли я розлучилася з чоловіком, то знову стала Джура. Олег – міг другий чоловік. З першим прожили рік. В день свого весілля вже знала, що розійдуся з ним. Я вийшла рано заміж, у 20 років. Ніколи не звертала уваги на чутки, а чоловік почав вживати алкоголь, десь, можливо, не витримуючи мого лідерства. Два роки я була сама, потім вийшла заміж вдруге, в нас народилася дочка, і вже з 2001 року ми разом. І коли знову вийшла заміж, то знаєте, працювати зі студентами і бути Джура, Бойко, Терлецька – я подумала, що мені прізвище Джура принесе успіх. І я цим прізвищем горджуся. Я ціную свого чоловіка, говорила з ним про це, він не наполягав і не образився. Це його мудрість. Дитина носить прізвище батька.

– Чи передалися вашій дочці лідерські здібності?

Повністю. Аж занадто. Я вже від сьогодні переживаю і не переживаю. Вона каже: «Мамо, я маю твій характер, тому в житті не пропаду». Софія з чотирьох років на професійній сцені. Професійна сцена, конкурсні виступи в багатьох країнах світу дали їй можливість загартувати свій характер. Дуже багато було слави. Вона їздить в школу для обдарованих дітей два рази на рік до Києва. Ми маємо гран-прі в Швейцарії, Прибалтиці, Москві. Вдома є близько 65-ти дипломів. Для неї великою школою був «Голос. Діти». В останній день вона виступала першою, і коли вже пішла на сцену, а я стояла з Доманським, то Меладзе запросив мене у коридор і сказав, що вона зараз не пройде, але ви повинні зіграти роль, що все добре. Софія співала, а я вже плакала в душі. І коли вона витримала це без сліз на сцені, я подумала – яка сила характеру в неї! Теж без сліз це не згадую. Але не шкодую про це. Хоча після того сказала, що телевізійна зйомка для мене знята, зрозуміла, що це шоу.

Після того ми поїхали не додому, а одразу в Тернопіль, де проходив міжнародний конкурс «Кришталевий жайвір», в якому ми вже два рази брали участь. Їй треба було себе реабілітувати. Бо таким можна відбити в дитини бажання співати на все життя, коли вона всюди займала призові місця, і тут такий кидок. Ми поїхали на той конкурс у Тернопіль і виграли його. Вона так заспівала, як ніколи.

Я ніколи не побажаю своїй дитині долі співачки. Я хочу, щоб вона мала професію і займалася співом професійно. Хоча вона каже: «Мамо, мене пре». Цей рік ми взяли тайм-аут, бо є мутаційні моменти. Вона вчиться в школі добре, але не буде математиком чи вчителем. Я би дуже хотіла, щоб вона стала лікарем. Вона на початках казала, що боїться крові, а тепер це вже десь проскакує в неї…

А підсумовуючи цей рік, хочу сказати, що він пройшов так, як всі роки. У нас в Бурштині були будні, були свята, були суперечки, була робота. Але найголовніше – у нас був спокій і мир у місті.

Розмовляла Наталія КОЗАК