Літопис Галицький
«Про своє розчарування в революційних подіях 2013-2014 років «свободівець» Василь Попович заявив на Круглому столі до річниці Євромайдану.
Він зауважив, що країна знову стала на порозі розчарування у революції, оскільки ні у владі, ні у свідомості більшості українців нічого не змінилося.
«Вся наша Революція гідності – гречка і 500 гривень. Революція гідності в наших головах ще не відбулася. Сьогодні ми Революцію гідності програємо» — підсумував Василь Попович.
Також депутат облради зазначив, що в країні відбувається олігархічна контрреволюція, а керівництво в зоні АТО невдале».
(http://galka.if.ua, 20 листопада 2014 року)
У рік 7 522 [2014]. Сидів того року на порозі розчарування революційного та тужив вельми, виборчою непрохідністю [свободо] страждаючи, мольфар та цілитель прикарпатський Васильоша Попович. А як той рік минув, то подивився він навколо та уздрів за п’ятипроцентним порогом [розчарування революційного] усі раті звитяжні, що з походу виборчого зі щитами олігархічними у списах в коаліцію повернулися, – блоки припорошені, полки фронтові, швидку садомазопоміч львівську, Підляшка з радикалами у тилу та княгиню милосердну Улію з розбитим серцем та [хворими] ногами.
І здивувався побаченим Васильоша Попович аж так, що чорти нафто-коломойські, біси газо-фірташеві, [бакси] дідухо-кривицькі та інші олігархи йому почали увижатися, що сиділи, аки яйця у кошиках, за порогом розчарування революційного та дулі [лицарям свободним] показували. Горювала братія свободна кріпко за тим, що ні Ігорко на прозвисько [Упс], ні Влодко на прозвисько [Орда] при розкладах таких уже їм не допоможуть, і грошей ніхто не дасть.
І жорсткий депресняк насів на Васильошу Поповича на прозвисько Важкопрохідний – хоч і влада ніби та сама, бо як обрали лицарів [свободних] у радах галицьких, так і сидять вони дотепер, аки на порозі [розчарування революційного], а все недобре і все якось не так, і рабів не дають, і день став короткий. Отож-бо [руская хандра] оволоділа ним потрохи, а луччим людям галицьким та іншому електорату прикарпатському пофіг були усі ті страждання Васильоші Поповича: гречки нажеруться, п’ятсот гривень [в кишеню] засунуть, а свідомість свою ніхто змінювати не хоче – тож і гриби дурно пропадають, і кукіль торішній, і коноплі високі, аки рейтинги мальовані, і [гасла красиві] нікому впарювати.
Та чим більше свідомість свою [політичну] розширяв та змінював Васильоша Попович, тим глибше відчував він метаморфози революції, олігархічну суть контрреволюції, а за порогом [розчарування революційного] помітив нарешті, що й генпрокурор вже не той, і міністри не такі вже насичені, і воєводи воюють неправильно. Аж тоді торкнуло Васильошу Поповича кріпко, поперло, а відтак раптово [на нього] накотилась ізмєна…
НОРВАКС