Днями

ШКАРПЕТКИ

Знайомий розповів. Преамбула:

1. Вчора з дружиною дивилися якийсь трилер, і в ньому був такий момент: вбивця-маніяк у всьому чорному (а-ля ніндзя) в темряві душить сплячу жертву її ж (жертви) колготками.

2. Зазвичай я на роботу ходжу в світлому костюмі, але у мене сьогодні в суді важливий процес, і знаючи, що мій опонент любить дещо неформальний стиль в одязі, я задумав психологічно виграти кілька очок в очах судді і тому вирішив одягнути чорний строгий костюм. Дружина про те, що я збираюсь одягнути цей костюм, не знала.

3. Вставати мені сьогодні треба було раніше, ніж зазвичай (до процесу ще хоча б годинку підготуватись), тому було ще дуже темно.

4. Разом з нами в спальні спить маленький син (10 місяців), і спить він дуже чутко.

А тепер сама історія. Вранці встав я, вмився, поснідав, почав збиратися і зрозумів, що забув взяти шкарпетки, а вони лежать у шафі в спальні. Ну, думаю, як уже зовсім зберуся, зайду тихенько в спальню і заберу їх, а заодно, як зазвичай, перед виходом дружину поцілую. Словом, зібрався я, одягнувся повністю (крім шкарпеток, звичайно), дивлюся – кішка на вулицю проситься погуляти. Ну, я її випустив і згадав, що запальничку на кухонному столі залишив. Тож після того, як я ляснув вхідними дверима, випускаючи кішку, і зайшов у спальню, пройшло хвилини три. Відкриваю тихенько двері в спальню, підходжу до шафи, де лежать шкарпетки, беру їх, йду до ліжка, нахиляюся, щоб поцілувати дружину, і … отримую потужний удар у пах.

Тепер та ж історія з вуст дружини. Лежить вона, дрімає, чує, грюкнули вхідні двері. Думає, що чоловік вже пішов. Навіть трішки образилася, що перед виходом її не поцілував. Раптом тихенько відкриваються двері у спальню, і чоловіча фігура в темному підкрадається до шафи, де лежать шкарпетки і колготки, щось там бере, підходить до неї і починає нахилятися. Вона в жаху згадує вчорашній фільм, розуміє, що чоловік вже пішов, і приймає рішення завдати удару першою.

Словом, пішов я з дому тільки через півгодини – ледве прийшов до тями. Дружина переді мною довго вибачалася.

Якось

ЮЛІ

Сім’я моїх добрих знайомих. В обох це другий шлюб, з першого шлюбу у кожного є дочка. Обидві дівчинки – Юлі, різниця у віці близько півроку, схожі зовні та ще й спеціально намагаються однаково виглядати. Загалом, всі, хто не знає, їх вважають рідними сестрами, а то й двійнятами. І тепер типова розмова з ними при знайомстві: «Я – Юля. А це моя сестра – Юля». – «Теж Юля? Чому?» – «Батькам так простіше…» Народ в ступорі. Потім з’ясовується, що прізвища різні. «Але чому?» – «Ну, треба ж нас якось розрізняти»… Знову ступор.

 

Колись

СУДНО

 

В обласну лікарню привезли у пологове відділення жінку з глухого села. Настільки глухого, що у неї мало не маркером на лобі написано “село”. Причому жінка немаленька – кілограмів 150, розмір ноги 45+ і габаритів відповідних. Кладуть її в палату. Лікар: «Ось вам судно». – «А що то? Для чого?» – питає. «Ну, щоб в туалет ходити» – «А, ясно». І ось серед ночі в коридорі чути гучний ритмічний гуркіт: «Бум-бум! Бум-бум!» Черговий лікар з медсестрою вибігають у коридор і бачать: іде по коридору ця породілля, а на кожну ногу у неї взуте судно! Лікар сестрі: «Ну, у жінок перед пологами буває, що дах зносить. Давай зараз я її потримаю, а ти їй заспокійливе вколи. Потім в палату віднесемо». Підбігають, вколюють заспокійливе, і тут ця жінка питає: «Лікарю, а чому ви мені укол зробили?» – «А навіщо ви судно на ноги одягли?» – «Ну як? Ви ж самі казали, це щоб в туалет ходити. Я ще здивувалася, чому тільки одне дали. І в сусідки друге забрала».