Режисер: Тейт Тейлор

У ролях: Емілі Блант, Хейлі Беннетт, Джастін Теру

Переглядаючи кіноверсію бестселера Пола Хокінса «Дівчина в поїзді», перше, що ви помітите, – це відсутність у кадрі Англії. Все правильно: в Голлівуді вирішили замінити туманний Лондон на Манхеттен, куди кожного дня на вестчестерському експресі прибуває похмура дівчина. Секс, насильство і, можливо, навіть вбивство – ось що буде крутитися в її голові до самого фіналу. Правда, дух у фільмі від настрою роману помітно відрізняється.

На щастя, режисер Тейт Тейлор, який працював з версією книги Хокінса у перекладі сценариста Ерін Вілсон, на сто відсотків вгадав з виконавицею головної ролі. Емілі Блант, яка грає роль притлумленої ​​депресією і постійним прийомом алкоголю дівчини з поїзда, не тільки переконливо ілюструє провали в пам’яті, але й знаходить можливість викликати у глядачів співчуття.

Блант працює, як одержима – вона ні секунди не красується, використовує свій натуральний британський акцент, щоб зобразити англійку, яка переїхала в Нью-Йорк і отримала в Америці всі проблеми разом. Бездітна Рейчел втрачає роботу, а слизький бабій-чоловік (Джастін Теру) біжить до коханки Ханни (Ребекка Фергюсон), яка, звичайно ж, оперативно вагітніє.

Під тиском обставин Рейчел і здійснює свої мученицькі поїздки на Манхеттен – на роботу в піар-компанію, звідки її давно звільнили за пияцтво, з горілкою у спортивній пляшечці для води. Дорогою вона спостерігає з вікна за будинком у передмісті, де проживає ідеальна, на її погляд, пара – сексуальна Меган Хіпвелл (Хейлі Беннетт) і її спортивний чоловік Скотт (Люк Еванс). Правда, далі ідеальну Меган забивають до смерті неподалік її будинку.

Відразу виникає питання: чи не Скотт її вбив? А може, винен бородань Камаль Ебдік (Едгар Рамірес) – психотерапевт, на якого Меган теж накинула оком. Або блондинку вбила сама Рейчел, яка після тієї ж ночі прокинулася вся в синцях і крові? Цю головоломку розгадує місцева жінка-детектив (дуже ділова і бадьора Елісон Дженні).

Спойлерити не буду, але зауважу, що у фільмі все стає зрозумілим значно швидше, ніж у романі. Тут, звичайно, немає такого похмурого гіркого гумору, як у «Зниклих» Девіда Фінчера, але є інші бонуси, які можуть компенсувати серйозність. Перш за все, це операторська робота Шарлотти Брюс Крістенсен, яка робить акцент на тіні, що дозволяє актрисам виглядати іконічно, а також захопливі гармонії саундтреку Денні Ельфман, що нагнітає зловісну атмосферу.

Крім того, розумним рішенням було залишити трьох незалежних героїнь – Рейчел, Анну і Меган, які начебто ніяк між собою не пов’язані, але мають один спільний недолік – не можуть бути чесними самі з собою. Дратує такий розклад? Мене не дуже: завдяки цій схемі феміністичний по духу трилер розганяється до крейсерської швидкості й утримує увагу. І чим далі, тим більше. Ближче до фіналу «Дівчина в поїзді» тримає свою аудиторію вже на ультракороткому повідку.

 

ФЕЛІНСЬКИЙ