У Коломиї при «Карітасі» нещодавно відкрився Університет третього віку для тих, кому за… «Вступний іспит» відбувається за спрощеною схемою: абітурієнту досить мати з собою паспорт, ідентифікаційний код, пенсійне посвідчення та, звісно, бажання вчитися.

 

Університет відкрився при благодійному фонді «Карітас» Коломийсько-Чернівецької єпархії в рамках проекту «Покращення якості життя жертв націонал-соціалізму на Коломийщині». Фінансову частину взяв на себе німецький фонд «Пам’ять – відповідальність –  майбутнє».

Натхненницею ідеї університету для літніх людей у Коломиї стала Олена Должикова, переселенка з Антрациту Луганської області, а тепер уже коломиянка та працівниця  коломийського «Карітасу». Дівчина в себе вдома теж координувала подібний університет, «має на балансі» вже кілька випусків студентів похилого віку, тож добре знає всі тонкощі педагогічної роботи з літніми людьми. Проте війна на сході внесла суттєві корективи не тільки у місце проживання Олени, але й у її стосунки з батьками: тепер дівчина з ними практично не спілкується через нерозуміння з їхнього боку її проукраїнської позиції. У Коломиї Олена координує збір продуктів харчування та одягу для переселенців, а, крім того, не побоялася ризикнути й зініціювала створення незвичного вишу третього віку, який постав на базі клубу зустрічей при «Карітасі».

У світовій практиці університети третього віку почали активно засновувати з 1972 року (перший був відкритий у французькому м.Тулуз). На сьогодні близько 25 000 таких закладів розгорнули успішну діяльність у 130 країнах. В Україні перший виш для літніх людей відкрився в 2008 р. у Ковелі з ініціативи Міністерства праці й соціальної політики, а потім естафету перейняли інші українські міста. На Івано-Франківщині перший Університет третього віку відкрився в 2011 р. – у Калуші на базі територіального центру соціального обслуговування.

Схожі виші для літніх діють у Києві та Львові, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Миколаєві та ін. містах. Натомість малі міста, такі, як Коломия, не є потенційно привабливими для відкриття Університету третього віку, адже, як вважає більшість організаторів, не набереться цільова «студентська» аудиторія. Проте приклад Коломиї показує, що такі побоювання безпідставні.

Менеджер благодійного фонду «Карітас» Коломийсько-Чернівецької єпархії та один із засновників Університету третього віку Роман Рєзнік, зізнається, що мета такого незвичного навчального закладу – «щоб люди похилого віку не відчували себе забутими, нікому не потрібними, а могли свій життєвий потенціал втілити в різних напрямках… Крім того, університет є дуже гнучкий: можна додавати чи ліквідовувати факультети… Підлаштовуємося під цільову аудиторію, пропонуємо те, що їй цікаво. І що дуже важливо, нові студенти, які прагнуть навчатися, можуть завжди «влитися» в навчальний процес, незалежно від термінів та програм».

А вибирати є з чого, адже в Коломийському університеті діють вісім «факультетів»: інформаційних технологій, правової грамотності, здоров’я, іноземних мов, психологічних знань, культурно-дозвільної діяльності та рукоділля, краєзнавства та катехитичних знань. Літні студенти мають змогу ознайомитися не тільки з цікавою, але й практичною та навіть необхідною інформацією. Наприклад, деякі з них уперше сядуть за клавіатуру та зможуть практично дізнатися, що таке інтернет. Також безпосередньо поспілкуються з лікарем-викладачем на заняттях із медицини, розпитають в юриста-лектора про актуальні для людей похилого віку тонкощі юридичної справи. А, може, і зроблять свій внесок у розвиток науки, адже вже після першої пари – лекції про історію Коломиї краєзнавця Василя Нагірного – студенти не тільки жваво обговорювали з викладачем цікаву тему, а й зголосилися принести старі матеріали, фото, літературу, які можуть мати краєзнавчу цінність.

А ще для багатьох літніх людей така незвична форма навчання є надолуженням втраченого та навіть компенсацією минулого, як, наприклад, для 71-річної Валентини Коцаби, яка все життя пропрацювала завідувачем дитячого садочка і шкодує, що не завжди мала змогу в комуністичні часи пізнавати справжню українськість і передавати цю ідею. Вона зазначає: «В першу чергу, нас змушували любити Леніна… І мені дуже боляче, що я пропрацювала 42 роки в дитячому садочку, а не змогла передати дітям знання про Україну… А тут, в університеті, дуже доброзичливі люди, які допомагають відкривати минуле, розширити свій кругозір і поглибити знання, а ще організовують спілкування, бо це для нас, старших, дуже велика річ». До слів колежанки по парті приєднується і 75-річна Юля Боднарчук і, сміючись, розповідає, як її донька просить маму-студентку «не прогулювати жодної пари».

Для кожного курсу студентів похилого віку розроблено окрему програму, розраховану на період від трьох до шести місяців. Заняття відбуваються щоп’ятниці о 12 годині. Є й графік відвідувань. Хоча насправді все дуже формально, адже одна людина може відвідувати вісім факультетів одночасно. Тут не так строго ставляться до «енок», без яких студент – не студент, а тим більше літній, який може мати щонайповажніші причини.

Якщо літні студенти систематично відвідували заняття, то вони отримають своєрідний диплом, який є радше стимулом, аніж посвідкою про здобуті знання. «Навіть сама назва «університет» заохочує людину, зобов’язує прийти, «студент» відчуває певну відповідальність, – зауважує Роман Рєзнік. – Бо якщо сказати, що, наприклад, у п’ятницю відбудеться зустріч на тему краєзнавства, то це не зовсім діє…»

Після пари літні люди прямують у «студентську столову» ‒ сусідню кімнату, де за частуванням спілкуються та діляться враженнями від своїх цікавих студентських буднів. Зараз у Коломийському виші третього віку навчається близько двадцяти студентів віком від 69 до 85 років. Більшість з них жінки.

Університет третього віку, окрім того, що дає призабуті, а то й нові знання для людей похилого віку, виконує важливу соціальну функцію гуртування людей, які під впливом різних обставин можуть відчувати себе зайвими в суспільстві. Університет, де викладачі молодші за студентів, а навчальна програма прогинається під учня, а не навпаки, ‒ це ще й атракційний спосіб відійти від щоденних клопотів, познайомитися та поспілкуватися з цікавими людьми і відкрити у собі нові ресурси та потенціал. І головне – отримати відчуття повноти і задоволення від життя у літньому віці.

 

Наталя ТКАЧИК