Не було помпезності й гучної музики. Усе це тут не доречне. Міцні обійми коханих, останні перед розлукою цілунки. І головні побажання – “Повернись”… І як пароль-відгук – “Повернусь!” Шикування перед штабом частини і не наказ, а радше побажання командування своїм воїнам: не соромити честі військовослужбовця Збройних сил України та, гідно виконавши всі завдання, після ротації відрапортувати тут же, у повному складі.

  Більшість із цих хлопців уже обпалені війною. Вони встигли і подивитись у вічі смерті, і зрозуміти ціну військового братерства. За їхніми словами, повертатись на війну не страшно. Страшно осоромити довіру України й українців, всіх, кого залишають удома. Та навряд чи їм варто боятися цього. Загартовані в запеклих боях із підступними російськими загарбниками, ці мужні боронителі землі України душею і тілом міцніші за бронь.

  До речі, Міністерство оборони подбало про захист солдатів. Усім їм видали от такі, як ви бачите на фото, сучасні сертифіковані бронежилети з захистом шиї та кевларові каски. Також їх екіпірували канадськими тактичними окулярами, які захищатимуть очі бійців не лише від сонця й вітру, але й від дрібних уламків. Також ці окуляри покращують і розширюють можливості спостереження у темну пору доби та в сутінках.

Дуже допомогли і прості люди. Навіть за лічені хвилини до від’їзду воїнів волонтери привезли кілька мішків із сучасними розгрузками та різноманітними підсумками, які повністю підходять під український військовий реманент.

  І от остання мить прощання. Разом зі священиком хлопці читають молитву. Звучить команда і вони розходяться по автобусах. Вони вирушають туди, де російська чума наклала свою бридку волохату лапу на святі Українські землі. Вирушають, щоб пекло колишнього СРСР не прийшло на наші землі. І щоб російські найманці та маргінали навічно залишились у межах свого путінського мордору.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України. 

15.12.2014