26-літня франківчанка Олена Матура – особлива і зовсім безстрашна дівчина. Окрім того, що ця цікава панянка є талановитою художницею і королевою автостопу, вона обожнює… гуляти дикими, безлюдними місцями, насолоджується тишею і самотністю. Переконує, це надзвичайні миті.

Чи не найулюбленішими є прогулянки біля Бистриці Надвірнянської, угору за течією, починаючи від Опришівців. Дівчина розповідає про річку з особливим пієтетом. Зізнається, що то її місце сили.

Взагалі, Олена ще змалечку полюбляла повсюди і багато ходити пішки. Часом могла за день обійти 20-30 км довкола Івано-Франківська. І зовсім не втомлювалася.

Потім завзята франківчанка дізналася, що можна мандрувати на далекі відстані, з комфортом і при цьому ще й безкоштовно. Так автостоп став стилем її життя. У подорожах вона така ж, як і в повсякденні – непередбачувана експериментаторка, яка звикла каверзувати. Зазвичай сама не знає, чого очікувати від себе. «Я ненавиджу планування. Лише повна імпровізація», – зазначає Олена. Якось збиралася поїхати до Львова і назад. Однак в кінцевому результаті опинилася у Києві, потім – у Харкові, а звідти – аж у Тольятті.

Під час мандрівки автостопом у дівчини настільки піднесене відчуття духу, що будь-які умови комфорту для неї нівелюються. Може по кілька діб не їсти або ж влаштувати нічліг обабіч дороги, заснувши на своєму теплому светрику.

У подорожах автостопом з Оленкою постійно стаються різні дива. Все, що вона захоче, одразу трапляється. Наприклад, щойно подумала, що було б добре, якби саме ця жовта автівка спинилася і її підвезла. І машина й справді зупиняється. Як Олені це вдається, вона може лише здогадуватися.

Подорожує автостопом дівчина вже багато років поспіль. Каже, що вже не може без цього: «Мене наче постійно щось штовхає у спину: «Їдь!». І я їду». При цьому мандрує вона майже завжди на самоті. Пояснює, їй так комфортніше – ні від кого не хоче залежати і підлаштовуватися.

Попри свій талант художника, Олена відмовляється заробляти собі на життя цим вмінням. «Справу, в яку я вкладаю власну душу, не можу продавати», – каже дівчина.

Нещодавно вона влаштувалася дизайнером із розпису стін в одну зі столичних художніх майстерень, однак уже незабаром звільнилася. Потрібно було малювати комерційну «попсу» для загальної маси, а Олені до снаги індивідуальний підхід. По-іншому вона не згідна.

Якось дівчина працювала кур’єром. На велосипеді доставляла іванофранківцям суші. Щоправда, мусила звільнитися, бо планувала переїхати до Києва. Зізнається, що й досі сумує за цією роботою: «Простір, свобода і рух – що може бути краще?»

Наталя МОСТОВА