Режисер: Джим Джармуш

 

Напевно, прийшла пора зізнатися, що Джим Джармуш – це один з небагатьох сучасних режисерів, чиєї творчості я не розумію. І йдеться навіть не про меседжі якихось конкретних фільмів, а про творчість в цілому. Я не розумію, які розумові процеси відбуваються в голові цієї людини і що змушує Джармуша знімати те, що він знімає. При цьому майже всі фільми Джима мені подобаються. От є у них щось, що гіпнотизує, втримує увагу і змушує глядача дивитися картину до кінця, навіть якщо той абсолютно не розуміє, що відбувається. Цю містичну здатність втримувати увагу дуже важко пояснити, було би банально списати все на прекрасний відеоряд, незмінно крутий саундтрек тощо.

Новий фільм Джармуша «Виживуть тільки коханці» укомплектований тією гіпнотичністю на всі сто і впритул наближається до еталонного «Мерця». А це вже показник. Крім того, у фільмі йдеться про вампірів, а цю тему я страшенно люблю. Мабуть, варто почати з сюжету, тому що він у фільмі досить своєрідний. Як виняток, подам тут навіть офіційний синопсис з кінопошуку, тому що він дуже показовий.

Історія древніх вампірів Адама і Єви, які бачили ще татаро-монгольське іго й інквізицію. Адам – рокер з Детройта, який грає андеграунд-музику. Він уже дуже старий, хоче тиші, спокою і ненавидить «мерців» (так вампіри звуть людей). Єва ж, навпаки, дуже життєрадісна Вампірелла, спілкується з поетом часів Шекспіра і живе в Танжері. Вона приїжджає витягувати свого коханця з безодні депресії. Але ідилію порушує молодша сестра Єви Ава. Як розвиватимуться події, передбачити не може ніхто. Виживуть тільки коханці?

Якщо комусь здалося, що це вельми інтригуюча зав’язка, – облом. У попередньому абзаці подана зовсім не зав’язка, там переказана більша частина фільму, причому досить докладно. «Виживуть тільки коханці» – кіно вкрай неквапливе, сонне і фактично являє собою двогодинну екскурсію будинком (і психологією) Адама. Інша річ, що екскурсія вийшла цікавою і вбивчо-похмурою. Фільм просякнутий меланхолією, втомою і якоюсь абсолютно дикою відчуженістю – всіх цих почуттів і варто було очікувати від парочки вампірів, втомлених своїм безсмертям. Мало який глядач захоче поринати в це депресивне і тягуче болото, проте в плані емоційної насиченості кіно вражає… і пригнічує. Наїзд на психіку йде конкретний, і навряд чи хтось із глядачів після сеансу вийде з кінозали з тим же настроєм, з яким до неї зайшов.

Зрозуміло, практичний, зовнішній бік картини виконаний бездоганно, починаючи від неперевершеної акторської гри і закінчуючи чарівним саундтреком. Тут, в принципі, і обговорювати нема що. Це краще, ніж ви можете собі уявити. Емоподібний Том Хіддлстон, однозначно, зіграв тут свою найкращу роль. А якщо дивитися фільм в оригіналі, то його крижаний голос приносить окреме задоволення. Міа Васиковська просто незрівнянна. В принципі, після «Стокера» я в її таланті і не сумнівався, проте до цих пір не можу позбутися першого враження: в бертонівській «Алісі в країні чудес» вона здалася мені сірою (можливо, в той час вона такою і була). Однак важливо вчасно скоректувати неправильно зроблені висновки. І зараз я можу впевнено сказати, що Міа – розумниця з великим майбутнім. Стосовно Тільди Свінтон, то її марсіанська зовнішність мені ніколи не подобалася, але в ролі стародавньої вампірки вона виглядала дуже доречно… Окрема подяка художнику-постановнику. Рішення знімати фільм в Детройті було воістину стратегічним. Американське місто-труп виглядає якраз так, як повинно виглядати: це втрачене, занедбане, по-справжньому страшне і безлюдне місце, яке ідеально підходить для заселення сумними вампірами.

І не можна не сказати кілька слів про своєрідну вампірську міфологію, яку створює Джармуш. У певному сенсі «Виживуть тільки коханці» – цілковитий антипод минулорічної «Візантії», проте є і разюча схожість: вампіри Джармуша теж вдають з себе наркоманів, і навіть сцени куштування крові схожі на сцени вживання якоїсь наркоти. Стилістика передана однозначно. В усьому іншому місцеві кровососи досить канонічні і навряд чи викличуть якісь питання у шанувальників цієї вампіричної братії. Хоча Джармушу явно було цікавіше тягнути у фільм різні культурні алюзії і цитати, ніж препарувати сутність вампірів. Здається, якби він зняв кіно про пересичених життям наркоманів, концепт картини взагалі б не змінився. Але, повторюю, я ні на йоту не зрозумів цього фільму. Можливо, когось і розчарує таке зізнання, але я кажу чесно. Я поняття не маю, що хотів донести до мене Джармуш. Можливо, що нічого. Кіно може здатися надмірно претензійним і порожнім, проте не заперечиш одного – воно заворожує. Воно само, як вампір – присмоктується і не відпускає.

 

ФЕЛІНСЬКИЙ