Багатство та унікальність нашої країни криється в різноманітті. Це стосується як природи, архітектури, так і традицій. Останнє – це те, що вирізняє нас серед усіх інших країн і робить неповторними. Ви однозначно чули про карнавали в Ріо-де-Жанейро чи Венеції, День святого Патріка в Ірландії. Такі традиції роблять ці країни унікальними. Те саме з нашими святами – чи то Різдво, Великдень, Івана Купала.

Але чи знаємо ми свої власні традиції? Так, всі приблизно уявляють собі, як святкується Різдво в Україні – Свята вечеря, колядки, застілля. Але в кожному регіоні країни є свої особливості святкування, які склалися історично. Ми про них можемо навіть не підозрювати, але ці цікавинки, місцеві звичаї роблять той чи інший край особливим. Тому путівник Україною IGoToWorld підготував підбірку регіональних особливостей у святкуванні головного зимового свята країни – Різдва Христового.

Різдво: що спільного

Почнемо наш огляд з того, що є спільного в традиціях святкування Різдва. В першу чергу – це сімейне свято, і всі обряди стосуються дому і родини. Обов’язковим елементом святкування є Свята вечеря із пісними стравами. Попри поширену думку, їх не обов’язково має бути 12. Та й сама назва Святого вечора у різних регіонах часто різниться, хоча і означає одне і те ж по всій країні.

Практично всюди на святкових столах присутня головна страва – кутя. Але і тут однозначності немає. В деяких регіонах це зовсім не кутя, а якщо і кутя, то її рецептура змінюється залежно не те що від регіону, але навіть від родини до родини.

Цікавою особливістю є велика кількість давніх язичницьких традицій і обрядів під час святкування, багато з яких збереглося по сьогодні. Характерним для всієї України є культ предків у дні святкування Різдва. Пов’язані з ним традиції також сильно різняться залежно від територій, але головне, що в більшості випадків вони збереглися до сьогодні всюди.

Колядки та вертепи – це теж та спільна риса, яка об’єднує святкування Різдва по всій країні, хоча і збереглися вони краще на Заході через ряд об’єктивних обставин. Дівчата в тих чи інших речах шукали якісь ознаки свого майбутнього заміжжя.

Дідух – солом’яний сніп, який заготовляли з перших сіножатей, теж є обов’язковим атрибутом свята, який зберігся по сьогодні. Він уособлює предків, а ще – це слід язичницького минулого, символ бога Коляди. В деяких регіонах навіть стара назва залишилася – коляда.

Що цікаво, святкова ялинка – це звичай, якого на наших теренах не було. Прижився він тільки з початку 20 століття, додавши до наших традицій нового. А сам звичай зародився в Німеччині в 16 столітті і був поширений в Європі та Америці. Зараз уявити Різдво без святкової ялинки здається практично неможливим, хоча ще сто років тому наші предки, навпаки, не могли його уявити із цим хвойним деревом.

Різдво на Волині

На Волині по сьогодні збереглася давня назва Коляда, якою часто називають саме переддень Різдва, хоча побутує і більш сучасна назва Святвечір. Коляда починалася з першою зіркою, коли вся родина сідала за стіл вечеряти, причому перший це повинен був зробити господар, а за ним вже решта сім’ї. Розпочинали вечерю зазвичай з куті. Часто зустрічається звичай підкидання першої ложки куті до стелі, особливо у тих сім’ях, які мали бджіл – щоб більше меду давали.

Культ предків по-своєму зберігся на Волині. Перед тим як сідати до святкового столу, господар дує на стілець, щоб здути душі померлих, які могли вже сісти за нього. Якщо в сім’ї протягом року хтось помирав, то йому ставлять окрему тарілку на столі. Після вечері стіл не прибирають, а кутю кладуть на покуття – місце біля ікони в домі. Це для того, щоб душі предків могли прийти і повечеряти, коли господарі спатимуть. Старі жителі вірять, що якщо цього не зробити, то вночі їм снитимуться покійники.

На Святий вечір колядки не співають і в гості не йдуть. Але споряджають дітей, щоб ті понесли вечерю хрещеним батькам. Всі народні гуляння відбуваються в день Різдва. Молодь ходить колядувати, влаштовує вертепи, а старші гостюють у близьких. Колядують також 8 січня, але не пізніше.

Колоритне Різдво на Закарпатті

У найзахіднішій області України звичаї святкування Різдва доволі різноманітні. Тут переплелися гірські традиції бойків, лемків та гуцулів, угорські мотиви. Але в цілому святкуванні відбувається в той же спосіб, що і на решті території країни.

На Закарпатті збереглася давня назва Корочун, яка означає переддень Різдва і дійшла до нас ще з язичницьких часів. Можливо, це завдяки тому, що ця ж назва побутує в сусідній Угорщині. Святковий калач на Закарпатті теж називають карачуном, або корочуном. Його випікають на три найбільші зимові свята і тримають на святковому столі.

Вечеряти сідають з першою зіркою. Головною стравою на Закарпатті не обов’язково є кутя. Її варять в основному в гірських районах, а от на низині звичною є страва бобальки. Господині роблять тісто, яке потім кульками запікають і проварюють на парі, посипають маком чи горішками. З них в багатьох селах і починається Свята вечеря. Що цікаво, цей звичай поширений також на Лемківщині.

Пам’ять про предків на Закарпатті виражається по-своєму. Часто на підвіконня ставлять бокал вина, прикритий скибкою хліба. Таким чином сім’я запрошує померлих на Святий вечір.

Колядувати в перший день Різдва ходять тільки хлопці, дівчата повинні допомагати дома. Другого дня вже й вони це можуть робити. Вертепи, які на Закарпатті називають бетлегемами, ходять третього дня. Для хлопців існують навіть окремі колядки, які вони співають неодруженим дівчатам, особливо тим, які подобаються найбільше.

Святкування Різдва на Поліссі

Звичаї Полісся виглядають незвичайними для нас. Тут не має обов’язкового припису щодо 12 страв. Готували хто скільки міг. Страви значно відрізнялися. Традиційна кутя раніше була ячмінною, і тільки багаті жителі могли дозволити собі пшеничну кутю з медом.

Привертає увагу і різноманітність страв. Готували голий борщ, основою для якого служили білі гриби, розведені капустяною закваскою. На столі обов’язково повинні бути вареники з картоплею, пшеницею, квасолею. Унікальною стравою на Поліссі є бурда – її готують із розтертого та потім дещо обсмаженого конопляного насіння, потім туди додають чорницю і груші-дички.

Взагалі груша відігравала важливу роль в поліському Різдві. Вона вважалася символом садовини, її потрібно було особливо доглядати. Господар напередодні Святвечора брав сніп соломи і давав його дітям, а ті повинні були нею обв’язати груші в саду. Соломою, як і всюди по країні, стелили під столом.

Містичним звичаєм, який зберігся по сьогодні, залишається обряд з часником – його ставлять на краях столу, щоб не пускав злих духів до сім’ї і оберігав протягом року. Не забували поліщуки і про предків. На столах залишали кутю з ложками в ній, прикривали буханкою хліба і лягали спати. Вважалося, що в цей час померлі родичі повинні пригоститися стравою.

Різдво на Буковині

Загалом буковинські традиції Різдва нагадують ті, що поширені по всій Україні. Але, звичайно, є свої особливості. Тут сідають вечеряти рано, щоб діти вночі не боялися колядувати, бо тут заведена коляда після Святвечора. Таким чином, колядування триває 3 дні – з 6 по 8 січня.

Починається вечеря з підкидання першої ложки куті до стелі. При цьому господар проговорює те, що особливо потрібно в господарстві, – просить хорошого врожаю чи багато меду. На сході області повівся звичай перевертати тарілку першої страви, яку з’їли. Це робиться для того, щоб квочки добре несли яйця і висиджували нових курчат.

Як і всюди в Україні, не забували буковинці і про своїх померлих предків. Не можна було прибирати зі столу. Часто ставлять кутю на підвіконня, щоб покійникам було простіше нею поласувати. Не позбавлені обряди і містики – коли святкову свічку задували, слідкували, куди пошириться дим. Якщо вгору – то рік буде щедрим, а якщо в бік дверей, то варто чекати поповнення або гостей в новому році.

Подільське Різдво

Звичаї святкування Різдва на Поділлі подібні до тих, які ми описали вище. Вечеря тут починалася з того, що господар заносив до хати дідуха або, як його ще називають, коляду. Солом’яний сніп, переважно житній, ставили в кутку біля ікони на покуття. На підлозі теж розсипали солому. Наступного ранку її разом із дідухом виносили на вулицю і спалювали біля хати.

Страв на столі переважно ставлять 12. Не забували  і про предків: їжу для них залишали на столі, а прибирати її в цей день вважалося гріхом. Поширений був також звичай ставити чашку з водою та скибку хліба на підвіконні для душ покійників, подібно як на Закарпатті.

Раніше подоляни вірили, що у різдвяну ніч трапляються дива. Наприклад, якщо залізти в колодязь в цю ніч, то можна напитися вина замість води. Дівчата ж традиційно ворожили на свого судженого-рядженого.
Наступного дня всі йшли колядувати. Тут є така особливість – на Східному Поділлі ходили переважно тільки з Віфлеємською зіркою, тоді як на Західному – з цілими вертепами.

Різдвяні традиції Галичини

У Галичині до святкування Різдва ставляться мало як не до національного надбання і ретельно бережуть. Попри загальноприйняті звичаї – 12 страв, часник по краю столу, солома на підлозі в час Святого вечора, обряд кудкудакання під столом, що характерний практично для всієї країни, – тут збереглися деякі унікальні традиції.

До прикладу, в деяких районах Львівщини по сьогодні плетуть солом’яних павуків. Люди вірять, що саме павуки приховали вхід до печери, де народився Ісус. Якщо в жінки немає дітей, то вона повинна стати під такого павучка. Вішали його над входом, або ж над іконами. Цей звичай особливо популярний на Лемківщині, хоча зберігся і на Київщині.

На Галичині обов’язкова присутність дідуха, якого спалюють на третій день після Різдва. Колядувати ходять групами або цілими вертепами, яких багато можна зустріти і по сьогодні, проїжджаючи карпатськими селами на Різдво. Не здивуйтеся, якщо вас зупинить чорт – так заведено, це ж чорт – він повинен творити шкоду.

Попри різноманіття традицій святкування Різдва Христового, не забувайте, що це в першу чергу сімейне свято, яке понад усе в собі несе тепло та домашній затишок. Отож – подаруйте його своїм рідним та близьким!