«Керівник терористичної організації ДНР Олександр Захарченко у своєму офіційному Твіттер-акаунті оголосив про створення посольства Донецької Народної Республіки у Галицькому регіоні. Очолив орган ДНР на Західній Україні Руслан Коцаба, який до недавніх пір працював журналістом на різних телеканалах і минулого тижня прославився акцією проти мобілізації.

Окрім того, стало відомо, що ДНРівці у знак вдячності за гласність у непростий для країни час вирішили видати Коцабі паспорт ДНР. Як саме отримуватиме документ прикарпатець, наразі невідомо, як і те, де базуватиметься посольство. Цілком ймовірно, що одним із варіантів розглядається особисте помешкання Руслана Коцаби в Івано-Франківську».

(http://pressa.if.ua, 23 січня 2015 року)

У рік 7 523 [2015]. Посилали того року в городі галицькому писаря мєсного Русланича [йбн]-Кацапича на прозвисько Посол Миру, аки джина бусурманського, куди лиш тільки можна. І ходив він то в сбу, то в днр, то на інші [три букви], та місця собі ніде не знаходив для посольства свого смиренного та миролюбного.

Був же сей муж щирий та праведний, аки [лис] у курнику, безкорисливий, аки ховрах перед зимівлею, та такий несріблолюбний та скромний, що навіть селфі своє [майже] задарма  пропагандурам лайфньюзівським продавав. Знаний же він був, аки чоловіколюбець в хорошому значенні сего слова та [зоофіл] правдивий, бо не зобидив Кацапич ніколи ні мухи кімнатної, ні риби браконьєрської, ні брата лугандонівського, ні [такси] своєї стабільно невисокої. 

Відколи зійшов [він] на святі та криваві гори териконів донецьких, зійшла ж і на нього несподівано слава [кацапська] та просвітлів він зсередини, аки шахтар бразильський зовні, і проповідями антивоєнними та антимобілізайними [всіх] замироточив. І вже були хотіли луччі люди в городі галицькому [на мощі] його розірвати або, аки хоругву якусь нетлінну, над брамою головною [повісити], але став він проситися і прихистку по усіх усюдах шукати.

Обійшов тоді йбн-Кацапич різні канали та стоки телевізійні, але навіть у [сто дванадцятому] не прийняли його, а в сто тринадцятому, за звичаєм давнім та традицією доброю, послали на те саме місце, куди боярин Олежик на прозвисько [Лис Микита] Вовчий Хвіст ще минулим літом намірявся його копнути у парку центральнім. Навіть друг його давній Юрко на прозвисько Соловій-Розбійник Надозерний свистати хотів на мир і [дружбу], у раді верховній засівши, та відхрестився від проповідей його дурнуватих.

Тоді вернувся йбн-Кацапич до колорадів своїх сепаратистичних, кажучи до них, що краще буде пити [їхнє] чорне молоко і кущам [їхнім] кланятися, ніж немовлят рускоязичних хавати. Та подивився на нього бойовик мєсний Саня Захарканий, аки на [таксу] стабільно невисоку, і послом своїм послав назад до города галицького. А міг би й [ножичком полоснути]… 

НОРВАКС