У Татарові, що на території Яремчанської міськради, місцевий житель не задоволений розміщенням кладовища, вимагає його закриття і перенесення могил в інше місце. Він вже дійшов до Європейського суду з захисту прав людини, який задовольнив його позов. Влада села запевняє, що шукає компроміс, адже цвинтар переносити немає куди.

Багаторічна тяганина

1 липня 2014 р. Європейський суд з прав людини виніс ухвалу у справі «Дземюк проти України», задовольнивши його позов. Справу було розпочато за заявою від 16 жовтня 2002 р., яку житель Татарова Сергій Михайлович Дземюк подав до Європейського суду на підставі ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод громадянина. Заявник скаржився, згідно зі статтями 6 та 8 Конвенції, на порушення його права на повагу до його житла і приватного життя у зв’язку з облаштуванням поруч кладовища та невиконання органами влади судового рішення, яким створення кладовища поблизу його будинку було заборонено.

10 лютого 2000 р. Татарівська сільська рада, розглянувши чотири ділянки, на яких можна було облаштувати нове кладовище, обрала ту, що належала Ворохтянському лісокомбінату, оскільки вона не була зайнята, була розміщена у селі, і на спорудження кладовища можна було не витрачати багато коштів. Ділянка ця розташована біля будинку Дземюка, в якому він проживав з сім’єю. На відстані 30 та 70 метрів від неї протікають дві річки. Питну воду в Татарові люди беруть з криниць, що живляться ґрунтовими водами. У селі немає системи централізованого водопостачання, а криниці – не захищені, відтак є загроза, що шкідливі речовини можуть потрапити у воду для пиття.

У матеріалах справи також є висновки різних установ – Всеукраїнського бюро розслідувань з екологічної безпеки, надзвичайних ситуацій та боротьби з наркоманією, Яремчанської міської санітарно-епідеміологічної станції – про те, що з огляду на близьке розташування ділянки до житлових будинків та річок є ризик забруднення навколишнього середовища трупною отрутою. Сам заявник стверджував, що від моменту створення цвинтаря він та дружина лікуються від підвищеного артеріального тиску та різних серцевих хвороб, а його сусіди ще доволі молодого віку померли.

У документах суду також йдеться про розгляд Татарівською сільрадою можливості переселення заявника. Його двічі запрошували для обговорення пропозиції щодо переселення його родини до іншої частини села, але не отримали жодної відповіді. 22 червня 2005 р. Івано-Франківська ОДА повідомила Сергію Дземюку про те, що єдиним шляхом врегулювання питання є його переселення, підтвердила, що Яремчанська міськрада пропонує або придбати заявникові будинок, або виділити йому еквівалентну ділянку землі та кошти, необхідні для будівництва іншого будинку. Проте чоловік не виявив жодного інтересу до цієї пропозиції.

Починаючи з серпня 2000 р., суди різних інстанцій визнавали рішення Татарівської сільської ради про облаштування цвинтаря незаконним. Кладовище кілька разів закривали, але через певний період знову там здійснювали поховання. Врешті суди зобов’язали сільраду закрити кладовище.

Іншого немає

«Попередній цвинтар розміщувався поряд зі старою церквою, місця там небагато було. Відтак наприкінці 90-х років виникла нагальна потреба знайти нове місце для кладовища. Розглядалися різні варіанти, знайшли територію, де розміщувалися колишні гаражі Ворохтянського лісокомбінату, площа якої 1,5-2 га практично в центрі села. З громадою було вирішено, щоб там розміщувати цвинтар», – розповідає сільський голова Татарова Олег Дзем’юк.

Поряд з цим місцем і живе чоловік, який опротестовує рішення сільради, продовжує війт. Він позивається в різні інстанції, судові справи тривають вже понад 10 років. Чоловік вимагає закриття цвинтаря, посилається на постанову Кабміну, де сказано, що відстані до кладовища мають бути не менші, ніж 300 метрів від житлових будинків, потічків, річок. Але в гірських реаліях дотриматися цих вимог немає змоги.

«Він подає позови в різноманітні інстанції, юристів наймає хороших, відтак суди він виграє. Для нього це вже діло принципу. Навіть попри те, що все село проти цього», – зауважує Олег Дзем’юк.

Нещодавно на сесії сільської ради депутати розглядали рішення суду, яким сільраду зобов’язано закрити цвинтар. «Рішення про закриття кладовища депутати не підтримали. Я ветував це рішення, сесія, знову ж таки, подолала вето. Зі свого боку, відповідно до закону, я робив усе, що міг», – пояснює сільський голова.

У той час, коли створювалося кладовище, посаду сільського голови Татарова обіймала Ганна Кадайська. Вона розповідає, що на старому кладовищі місць не було, відтак не було де хоронити людей, а рельєф села не дозволяє знайти інше місце під поховання.

«Звільнилася ця ділянка, приблизно 2 га, люди в селі сказали, щоб ховати там. Я розумію, що санітарні норми порушені, але мова про гірську місцевість, крім того, іншої земельної ділянки у нас не було. Створено було кілька комісій, які перевіряли територію, об’їхали все село, розглядали можливі варіанти. Шукали альтернативу, але її не було. На «Вентерівці», де ще у 60-х роках сільрада планувала створювати новий цвинтар, провели різноманітні дослідження: з одного боку – вода, а з іншого – скельні породи, тож місце не придатне для поховань», – розповідає Ганна Павлівна.

Вона запевняє, що у селі немає іншого місця, де можна облаштувати цвинтар, бо тут гірська місцевість. «Це все тягнеться давно, ще з початку 2000-х років. Нинішній цвинтар – вимушене місце для поховань. Я розумію: і тим людям, які проживають біля цвинтаря, теж гірко, але що зробити, як немає де у селі ховати – хіба крематорій будувати», – додає Кадайська.

За її словами, у більшості гірських сіл є така проблема. А Татарів взагалі «сидить, як у каструлі» – з різних боків оточений горами, а ще тут залізниця, шосе, річка. «Ніхто не хотів робити чоловікові на збитки, а він не може цього зрозуміти», – продовжує жінка.

На її думку, вирішенням проблеми може стати відселення чоловіка, бо ціле село переселити не можна. «Ми зверталися по різних установах, пояснювали, що гірський рельєф не дозволяє дотримуватися норми – 300 метрів від житлової забудови. Немає у нас такої ділянки – що робити? Село виселяти чи що? Я розумію, що є розроблені певні нормативи, але вони мають враховувати те, як живуть люди», – вважає Кадайська. І при цьому зауважує, що цвинтар на якість води не впливає. Це, мовляв, доводять гідрологічні дослідження.

 

Землю продали

Сергій Дземюк з позицією Кадайської не погоджується. Каже, що неподалік від центру села, приблизно за кілометр, є 14,4 га землі. «У 1998 році голова села робила все можливе, щоб там не робити кладовище. Таким чином, вона зробила цвинтар біля мого дому. А ті землі вона продавала. За це її судили. Після того – наступного голову. Вони не думали, що буде рішення Європейського суду», – розповідає він.

Посилаючись на рішення Верховинського районного суду та Європейського суду з прав людини, чоловік наполягає на тому, що кладовище має бути закрите, а поховання повинні здійснюватися в іншому місці. «Цвинтар не лише біля мого дому – тут поряд будинків багато, – продовжує позивач. – Але всі інші бояться, дивляться, що зі мною роблять сільська рада і прокуратура».

«Мені пропонували землю, але нащо мені земля – мені землі не треба. Для мене не справа принципу жити саме в цьому місці. Але мене 16 років звідси виселяли. Я з сільською владою вів таку бесіду: якщо таку ж земельну ділянку і таку саму хату надають мені – все це лишаю і йду в інше місце. Але стільки часу мені говорили, та згоди дійти не вдалося. А тепер є судове рішення, і його треба виконувати», – наголошує Сергій Дземюк.

Чоловік звернувся в Комітет міністрів Ради Європи і планує дійти до Міжнародного кримінального суду, щоб добитися своєї правди.

 

Компроміс не пройшов

«У Татарові із земельними ділянками проблема, – розповідає сільський голова. – Розглядали територію в урочищі Чертіж, яке розміщене приблизно за 4 км від центру села, в горах. Але добратися туди дуже важко – у літній період виїхати туди може лише вантажний автомобіль, тож про те, щоб ховати там людей, мова не йде. Крім того, земля належить Карпатському національному парку. Якщо нам парк зможе надати землю недалеко від села, таку, щоб туди можна було добратися без проблем, то можна розглядати питання про перенесення діючого цвинтаря, але без перенесення могил».

Олег Дзем’юк додає, що як попередня, так і нинішня сільська влада намагалися знайти у цьому питанні компроміс, та це бажання було одностороннім. «Йому пропонували землю. Від ділянки він не відмовляється, але каже, що до позову це не має нічого», – зауважує війт.

Ганна Кадайська теж стверджує, що пропонувала Дземюку компенсацію – земельну ділянку в тому місці, де він хоче, або придбати квартиру в Івано-Франківську – але на жоден компроміс чоловік не пішов. Якщо сільрада прийме рішення закривати цвинтар, питання з похованням буде знову актуальним. Відтак екс-голова села вважає, що слід змінювати закон і зменшувати норми відстаней щодо розміщення цвинтарів у гірських населених пунктах.

29 листопада минулого року на засіданні екологічної комісії облради Олег Дзем’юк попросив депутатів сприяти внесенню змін до цих норм та ініціював відповідне звернення до Кабміну й Верховної Ради. Попередньо питання планували винести на обговорення на сесії 27 грудня, але тоді його все ж не розглядали, бо воно потребувало доопрацювання.

У Татарові вважають, що позивач увійшов в азарт, а суди для нього ледь не сенс життя і… заробітку, адже він уже відсудив чималу суму. Питання про цвинтар не раз розглядалося громадою, і позиція жителів села однозначна: цвинтар там був, є і буде. А якщо одній людині це не подобається – нехай відселяється.

Ірина ФЕДОЛЯК