Окрім своїх вагомих досягнень у бодібілдингу, призер чемпіонату світу-2008 Олександр Касировський є справжнім героєм України, адже мало не з перших днів від початку АТО перебуває на передовій у найгарячіших точках Донбасу.

 

Днями Сашко повернувся до рідного Івано-Франківська на ротацію. Попереду – два тижні у родинному колі, спілкування з друзями і, звісно ж, відвідини тренажерного залу. Як воюється на фронті іменитому спортсмену та відомому тренеру з Івано-Франківська? Наскільки важлива фізична підготовка на передовій? Про це і не тільки «ГК» поспілкувався з Олександром Касировським.

 

–          Олександре, наскільки важливо на передовій мати добру фізичну підготовку?

Чесно кажучи, фізична підготовка дається взнаки, плюс загартованість. Все ж таки там польові умови, часта зміна температури і погоди. Найгірше, коли падає дощ і дме вітер. Хлопці, які не мають відповідного загартування, часто хворіють. Дякувати Богу, я практично не хворію. А фізична підготовка потрібна, в першу чергу, щоб носити важкий бронежилет. Сам бронежилет важить 11-15 кілограмів, плюс боєкомплект, який важить до 5 кілограмів. Крім цього, постійно треба носити зброю. Зброя – це продовження твоєї руки! Зі зброєю потрібно стояти в незручних позах чи підніматися у незручні місця – це важко! Тут потрібне загартування і добра фізична форма, бо інакше важко рухатись, підніматись, падати і т.д. Багато вправ, які я робив, активно займаючись спортом, мені пригодились на фронті: перекочування, присідання, приземлення на груди, щоб прийняти бойове положення, швидко

пробігти чи залізти в бліндаж правильно.

 

–          Під час перебування в АТО є час підтримувати фізичну форму?

Знаєте, там постійно треба бути готовим до бойових дій. Хоча час можна знайти завжди, навіть там і навіть незважаючи на відсутність тренажерів. Присісти в бронежилеті на місці – добре тренування для ніг. Одна «улітка» важить до 30 кг – ми її піднімаємо на біцепс регулярно. Обов’язково віджимаємось і підтягуємось. Це все для того, щоб бути в тонусі, бо для підтримки фізичної форми потрібно робити конкретні вправи.

 

–          Зараз ти на ротації, повернувся додому. Чи був вже у тренажерному залі?

Піду в зал обов’язково! Форму потрібно підтримувати, бо кожна ротація дається взнаки. Буває, що декілька днів бойових дій немає, а потім – два-три дуже виснажливих, організм працює на межі, видихається дуже швидко. Оперативно викидається в організм багато гормонів, ферментів, досить швидко розщеплюються вуглеводи, організм починає переходити на жирові запаси. Якщо людина не тренована, то її організм не вміє правильно розщеплювати жири і вуглеводи. А в тренованої людини розщеплення відбувається правильно.

 

–          А як у вас із харчуванням на передовій?

Якби нас не підтримували волонтери, ми би всі повмирали з голоду! Держава, хоч і бідна, але якісь овочі дає. А якщо говорити про вітаміни чи мікроелементи, то тут нас підтримують волонтери. Але скільки б не було їжі, її все одно не вистачає. Ми харчувалися в штабі, але іноді доводилося ходити до їдальні близько кілометра, набирати там їжі в мішок і нести назад, де розташовуємось. Але ходити так кожен день трохи небезпечно, бо нас час від часу любили поливати «Градами».

 

–          З якими думками ти повернувся додому і чи є бажання повертатися назад, на Донбас?

З хорошими думками і позитивними емоціями приїхав додому, бо мене вдома чекає кохана дружина, яка вагітна, носить нашого первістка. Будучи там, на фронті, я жив тими думками, що повернуся додому і побачу своїх рідних. Будучи тут, я переживаю за своїх хлопців, які залишилися у зоні АТО. Як тільки вони заступили на ротацію, їх одразу зустріли несолодко, «поливали» добряче.

 

–          А де саме ви дислокуєтесь на сході?

В Луганській області, в Щасті. А перший раз стояли на Донбасі і практично потрапили в «іловайський котел». Ми за пару годин до того встигли вибратися звідти. Одна людина, патріот, вивезла нас звідти. У нас нічого вже не було, ми були зі стрілецькою зброєю, були знищені наші засоби пересування – тільки так їх можна назвати, бо це не була ніяка військова техніка.

Командування наполягало, щоб ми залишалися на місці, але в той момент пішов широкомасштабний прорив. Ми три доби стояли на місці і бачили, як підходять наші війська, які нам постійно казали: хлопці, відходьте, бо тут буде дуже гаряче! Ми ще були «зелені» тоді. Тому чекали наказу керівництва. Зараз вже визначили, хто був винний. Як можна було нас ставити на передову без важкого озброєння? Як ми могли утримувати конкретний сектор і виконувати якісь завдання, коли по нас луплять мінометами з 6-кілометрової зони, яких ми навіть не бачимо? Добре, що хоч вночі ми бачили спалахи і рахували, коли до нас долетить міна чи «Град», щоб ми могли сховатися.

 

–          Насамкінець, як гадаєш, ця війна надовго?

Як не прикро, але надовго. Так буде тривати доти, доки хтось щось не вирішить. Очевидно, що для когось ця війна вигідна. Бо в нас є достатньо ресурсів, зброї, кваліфікованих військових спеціалістів, щоб закінчити її. Але це все триває і триває. У той же час щодня гинуть і цивільні, і військові, причому як з їхнього боку, так і з нашого. Будемо сподіватися, що все це таки припиниться.

      Розмовляв Андрій МЕНІВ