Днями

ПЕРЕХІД

Їду по проспекту за «п’ятіркою» в середній смузі. Наближаємося до переходу, по якому вже почав йти чоловік. «П’ятірка» гальмує, оскільки попереду за 100 метрів стоїть даїшник! Я зупиняюся. Чоловік стає посередині дороги і показує водієві, мовляв, проїжджай. Ага! Спереду «суперконтроль», так він і послухав його. Водій, само собою, крутить головою і показує рукою – проходь, чоловіче! Хлоп не рушає з місця, знову заклично жестикулюючи: спочатку ти, потім я! «П’ятірочник» починає дратуватися, скажено розмахує руками, сигналить, своєю поведінкою доводячи, що він більший джентльмен, ніж вельмишановний пішохід, і тому ну ніяк його виховання не дозволить йому проїхати першому! Пішохід востаннє наводить якісь аргументи і знову жестикулює: я краще повернуся назад, але вперед вас – ніяк. І тут водій виходить з машини, бережно бере пішохода за плечі, розвертає його до себе спиною і «частує» його таким смачним стусаном по гм… ділянці нижче спини, що той, буквально не торкаючись землі, за мить опиняється на іншій стороні вулиці! Герой сідає в машину, і всі ми рушаємо.

Ви бачили коли-небудь, щоб даїшник аплодував водієві?

Якось

ТАБІР

Літній табір. Відбій. Всі діти втупились у мобільники. Хто слухає музику, хто «есемеситься». Вожатому це чомусь страшно не подобається. Він голосно командує: «Всім здати телефони!». Проходиться кімнатами і збирає мобільники в жовтий пластиковий пакет.

Ранок наступного дня. Вожатий з жовтим пластиковим пакетом в руках з криком з’ясовує, чи є у дітей мізки. А справа ось у чому: кожна дитина, коли здавала мобільник, встановила будильник. Час на будильниках був 02:00, 02:30, 03:00, 03:30. і так до самого ранку.

Колись

ДОНЬКА

Доньці моїх приятелів, Ніни і Віктора, було 3 роки. Їдуть вони у трамваї, Ніна сидить, на колінах у неї донька. Віктор стоїть біля них, а поряд з Ніною примостилася активна бабулька і досить голосно розмовляє з дівчинкою, ставлячи їй запитання “Як тебе звуть?”, “Скільки тобі років?”, ну і одне з дурних: “А кого ти більше любиш: тата чи маму?” І раптом дитина видає:

– Маму люблю, а тата немає!

Зрозуміло, Віктор обурився:

– Це як?!

На що дівчинка голосно заявляє:

– А тому, таточку, що ти маму вночі так кривдиш, що вона навіть стогне.

Якої гучності в децибелах був регіт у вагоні, не знаю, але приятелі на зупинці вийшли.