Його подорож до Китаю розпочалася з банального пошуку роботи. Активний, життєрадісний, талановитий Женя Безусов вирішив власним хобі заробляти гроші і не помилився. Вже чотири місяці він у складі танцювального гурту мандрує Китаєм, троє іванофранківців (дівчина і двоє хлопців) та тернополянка виступають у нічних клубах Піднебесної. Поїхавши заробляти гроші, вони отримали незрівнянні емоції та відчули космополітичну сутність життя.

Женя Безусов має багато покликань та не менше захоплень. Лише влітку його друзі вітали з тим, що він став учасником всеукраїнського проекту “Танцюють всі”, а згодом найрідніші вже проводжали хлопця у незбагненну для українця Піднебесну.

“Мама не переживала, але й не хотіла, щоб я їхав, бо це далеко і надовго. Більше проблем з батьками було у дівчат. Тут немає рабства, але є погані менеджери, і дуже важливо потрапити в хороші руки. Першого разу нам не пощастило. Коли ж розірвали контракт з агентом, за три години знайшли іншу роботу. А ще в Китаї мені подобається те, що тебе ніхто ніколи не змушує вживати спиртне. Їм все одно, що ти п’єш, це може бути чай”, – розповідає Женя Безусов через одну із соцмереж.

Хлопець пригадує, що вже з перших днів отримав одні з найсильніших вражень від Китаю – здивували запахи та вміння китайців завиграшки конструювати складні речі.

“Перший тиждень жили на мандаринах і бананах, тому що їжа дуже гостра і специфічна на смак. А коли йшли вулицею і звідкись заносило запахи, у друзів був напад нудоти. Зараз звикли, і все смачне”, – розповідає про одне з перших випробувань у чужій країні Женя. Та за чотири місяці класична китайська трапеза їм суттєво набридла. “Хліб тут надто солодкий, тож основна їжа – рис, інколи їмо макарони. М’ясо зазвичай використовують як приправу, а нам уже хочеться борщу, вареників!”

У цій країні дивного комуністичного капіталізму насправді дуже багато зроблено для людей, їхньої зручності та комфорту. Звісно, досі є традиційні нетрі, де живе біднота, але більшість людей все-таки мешкають у пристойних районах.

Як китайцям при такій кількості населення вдається будувати просторі будівлі й широкі дороги, для Жені – загадка. Адже двоповерхові чи триповерхові транспортні розв’язки видаються дитячим конструктором, а не реальною дорожньою системою. Його щиро вразили широкі автостради й високотехнологічне метро, сучасні автобуси, тролейбуси, поїзди… Весь громадський транспорт – новий, красивий, з кондиціонерами, телевізорами й відеоспостереженням усередині – ходить за графіком.  

Женя запевняє, що у Китаї не бачив  жодної людини, яка б скаржилася на життя чи звинувачувала у своїх бідах інших. Китайці відкриті та життєрадісні. Вони об’єднуються за інтересами, грають в ігри і на музичних інструментах, співають, а інколи просто на вулиці танцюють чи роблять фізкультурні вправи. Ніхто при цьому не соромиться, не дивиться на інших і не переймається тим, що про нього подумають люди.

“Білі” у Китаї вважаються незрівнянними красенями, з ними прагнуть сфотографуватися. “Коли ми йдемо вулицею у мегаполісі, на нас не дуже звертають увагу. Особливо озираються в селах, усім цікаво торкнутися твого носа, зазирнути в очі, зачепити волосся – іноді відчуваємо себе, як в зоопарку”, – ділиться враженнями танцюючий мандрівник.

Також існує мовна проблема, адже англійською китайці майже не розмовляють. “Говорять тільки китайською. Я вже 30-40 слів знаю, але тут така штука, що в кожній провінції інша вимова, інколи місто з містом не порозуміється”, – продовжує Женя.

За чотири місяці перебування в Піднебесній хлопець дізнався чимало про цю неймовірну країну. За плечима їхнього танцювального гурту 13 китайських міст. Хлопець розповідає про безкінечні перельоти та переїзди швидкісними потягами: “Коли за чотири місяці у тебе 190 виступів, таке життя викликає залежність. Це як наркотик. Та я жодного разу не відчув, що йду на роботу. Інколи, коли платять зарплату, я дивуюся, за що такі гроші. До Китаю сильно звик – до постійних переїздів, погодинного чекання в аеропорту. Єдине, до чого не можу пристосуватися, – до перельоту літаками, цього страшно боюся”.

Китай розвивається шаленими темпами, але рівень культури зростає куди повільніше. Тут досі вважається нормою викидати сміття з вікна чи просто під ноги, плювати на вулиці. Також дивують поведінка і виховання китайців: “Якщо у нас можна зустріти водія маршрутки, який палить, то тут можна зустріти пасажирів, які палять у маршрутці і кидають недопалки під ноги. Тут може сидіти в кафе дівчина і, вибачте, пустити відрижку на весь зал, і це нормально. А ще неймовірно дратує, коли вони їдять, не закриваючи рот, і постійно плямкають. І це такий хор!”

Загалом, ті міста, в яких побували танцюючі мандрівники, справили на них незабутнє враження. Дуже багато зелені, різноманітний клімат, незліченна кількість фруктів, відчуття мегаполісу й маленького містечка водночас, поєднання минулого і майбутнього та мурашник люду… Ще не повернувшись на Батьківщину, вони планують знову поїхати в цю країну контрастів.

“Додому дуже хочеться. Просто побачити сім’ю, привезти сувенірів, побути з ними – і назад. Коли повернемося – секрет. Це сюрприз для друзів, але дуже скоро!” – каже на прощання Женя.

 

Ірина ТИМЧИШИН