Днями

ПОДРУГА

Був я свідком на весіллі. А треба сказати, я на стількох весіллях бував, що не кожен професійний тамада може зі мною зрівнятися. Ну от, словом, йде весілля. Якраз той момент, коли всі по черзі вітають молодих і виголошують тости. Ну, спершу батьки, потім родичі, друзі і так далі. І от встає з чаркою подруга нареченої, дівка так собі нічого, правда, вже трішки п’яненька, і починає: «Я Свєточку (наречену) знаю віддавна. Ми познайомилися, коли вона ще з Павликом жила. Так, Павлику? (Киває хлопцеві, що сидить праворуч від нареченого. Гості зацікавлено дивляться на Павла. Гамір за столом стихає, настає тиша – чути, як муха дзвенить. Всі, затаївши подих, слухають далі). Потім, коли вона від Павла до Колі пішла, он він, Коля, скраю сидить, не дасть збрехати, ми посварилися і десь півроку не розмовляли. (Всі гості уважно дивляться на Колю). Але коли вона почала з Ромчиком зустрічатися, а Ромчика я знаю, як облупленого, ми ж із ним до цього три роки разом прожили… Так, Ромчику? (Кивок хлопцеві зліва від батьків нареченої. Всі гості з цікавістю дивляться на Ромчика). Ось тут вже ми зі Світланкою стали як рідні сестри, нерозлийвода…» Коли цю подругу три баби тягнули через поріг, щоб виставити за двері, вона опиралася й обурено кричала: “А що я такого сказала? Що я такого сказала?”

Якось

ПІЦА

Одна дама поїхала працювати до Японії на два місяці. Японської мови вона не знала, але чудово розмовляла англійською. Оскільки їжа в Японії досить специфічна, та й з метою економії, вона придумала хитрий трюк. Від знайомого дізналася номер телефону, за яким можна замовити піцу з доставкою додому. Завчила фразу японською: “Піцу з анчоусами за адресою Мікадо авеню 1313, будь ласка!” І десь місяць насолоджувалася звичною їжею, економлячи при цьому чималі гроші. Але одного разу вона, вимовивши свою щоденну фразу, почула у відповідь англійською: «Мадам, ви наш постійний клієнт, і ми нічого проти вас не маємо. Але якщо ви так любите піцу, то чому б вам не звернутися в піцерію?» – «А ви що, не можете привезти піцу?» – «Піцу ми привезти можемо, ми це, власне, впродовж останнього місяця щодня і робимо. Але річ у тому, що наша піца не найкраща в місті. У нас все-таки меблева фабрика, а не піцерія!»

І взагалі…

 

«Отже, діти, – сказав учитель, закриваючи книгу, – хто скаже, гарна це була казка чи погана?» – «Гарна, гарна», – затягнули діти. «А хто пояснить, чому? От, наприклад, ти як думаєш?» – звернувся він до однієї дівчинки. «Тому що принц одружився з принцесою», – без тіні сумніву відповіла дитина. «Близько, але не зовсім так, – учитель заклав руки за спину і продовжив: – Казка, яку ми щойно прочитали, добра і гарна, тому що головний герой у ній – принц. Для нього дійсно все склалося щасливо. На відміну від інших персонажів, над долею яких ми не замислюємося. Принц вкрав принцесу просто з-під вінця, а хто-небудь запитував, хоче вона того чи ні? Може, її колишній наречений подобався їй більше – а він, до речі, був дуже гарний хлопець. Дві держави були втягнуті у війну, тисячі солдатів склали голови, але кому це цікаво? Кожен вбитий був чиїмось сином, чоловіком чи батьком, але їхня доля і горе їх сімей залишаються за рамками оповіді, казка не про них. Казка про принца, який домігся свого. Побачив гарну дівчину, захотів взяти її за дружину, фактично змусив її вийти за себе заміж і жив потім довго й щасливо, правлячи королівством її вбитого батька. Але оскільки казка все-таки про принца, а не про короля, принцесу чи будь-кого з безіменних солдатів, то це гарна казка зі щасливим кінцем…» Учитель зупинився, повернувся обличчям до дітей і підняв вказівний палець: «Запам’ятайте, дітки. Щоб одна-єдина казка склалася для когось добре, безліч інших казок повинні закінчитися погано. Але в до уваги беруться тільки долі принців. Лише їх…»