«Пост обурення зі зверненням до народного депутата Олександра Шевченка опублікував у соцмережі “Фейсбук” мешканець Івано-Франківська.

“Пане Олександре, я вітаю вас з тим, що ви депутат і робите наше життя кращим. Але якщо я захочу взнати, що ви доброго говорите чи робите, я зайду на вашу сторінку в ФБ. Я не хочу щоб мої двері і весь під’їзд обвішували тими вашими паперами… Для газет існують поштові скриньки чи студенти, які роздають газети на вулицях, але аж ніяк не ручки вхідних дверей до квартир… Якщо ви вже такий весь народний депутат і еліта нашого регіону, то майте, будь ласка, повагу до жителів міста, їх двері – то не є проплачений вами рекламний простір, і вони не призначені для розвішування агітаційних матеріалів. Я думаю, вам би не було приємно, якби я раз в тиждень ставив під ваші двері своє сміття”, – публічно сказав Шевченку франківець».

(http://kurs.if.ua, 4 березня 2015 року)

У рік 7 523 [2015]. Ходив того року воєвода буковельсько-коломойський Александер на прозвисько Яш Великий Будун Доріг походом великим [по під’їздах] темних, обдертих і запорошених та [столицю карпат] до города галицького втіхаря переносив. А щоб два рази не ходити, аки в раду верховну, носив він із собою грамоти берестяні та, аки щити [рекламні], до кожних воріт піаром своїм гучно прибивав.

І була в тих грамотах цісарсько-приватних словесами солодкими¸ аки [круасан] з шоколадом, вся правда нашкрябана про подвиги Александерові – і про гідру корупції, яку з губернатором новим, сильно її [за бюджет] потягнувши, порвав, аки тузік тряпку, і про підляшка популістського, якого він хуком своїм покарав так, аж той [за щоку] узявся, і про пенсіонерів та базарників, в лижі обутих, яких на полонини буковельські звозив та давав запахів із [козачка] нанюхатися вельми, і про дорогу набережну, збудовану технікою гігантською для людей, а не для себе, бо сам Александер навіть шкодував собі на коні [лeксусовому] їздити, щоб знову за контрабанду ликом до злітної полоси не лежати, дружині своїй його щедро оддавши, а сам пішки ходив, простоволосий, босий, [яблучками] золотими подзвонюючи.

Та через тиждень протухали та псувалися вельми берести грамотні на брамах городських і так смерділо від тих [щитів] у під’їздах піаром популістським, ніби гідра в них здохла чи підляшко вельми напудився [по-великому]. А воєвода коломойсько-буковельський все нові [старі реклами] підносив та чіпляв, аби не забули люди в городі галицькому, де [столиця карпат] і чий лик вона носить, щоб не плутали його більше ані з кобзарем, ані з футболістом.

Коли ж засмерділося вельми [в під’їздах] города галицького, то не витерпів один простий чоловік із фейсбуку та став просити він еліту нашу, славного воєводу Александера на прозвисько Яш Геракл Незабутній очистити город галицький від гидоти [своєї] столично-карпатської і не засирати його, аки стайні авгієві та гори [буковельські]. І прислухався до поради мудрої обранець народний, і прислав він студентів з поштовими скриньками на плечах, щоб стояли вони під брамою кожною та бзділи [собі] тихенько.

 

НОРВАКС