Росія, ставши правонаступницею СРСР, водночас стала і правонаступницею “совкового” менталітету. Пересічний радянський громадянин любив потягнути те, що погано лежить, – в умовах тотального дефіциту красти у держави вважалося нормою. І Путін, як найяскравіше втілення образу закостенілого “совка”, теж не проти прибрати до рук те, що погано лежить. Але у лідера Росії масштаби, зрозуміло, інші.

 

На Заході Путіна вважають чи не найбагатшою людиною у світі, але в очах співвітчизників він є безкорисним “збирачем земель” і “прирощувачем територій”. Господар Кремля з усіх сил старається втримати на своїй орбіті ласі осколки радянської імперії, що розлітаються навсібіч. Як наслідок, по периметру Росії, наче весняні прищики-хотюнчики на лиці у підлітка, то там, то сям з’явилися так звані “заморожені конфлікти”: Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія…

Але найбільшим злодійством Путіна стала анексія Криму. Днями в анонсі документального фільму “Крым. Путь на Родину!” він признався, що російська влада провела спецоперацію з повернення Криму до складу РФ. Путін сказав, що в ніч на 23 лютого на нараді з керівниками спецслужб і міноборони, він поставив “завдання врятувати життя президента України”, якого “просто знищили б”. За словами Путіна, російські спецслужби готові були забрати Януковича “прямо з Донецька, по суші, по морю і з повітря” і навіть “хотіли використати великокаліберні кулемети, щоб довго не розмовляти”. А після “порятунку” українського колеги Путін доручив силовикам “почати роботу з повернення Криму до складу Росії”.

Ця “робота” була проведена буквально за три тижні, 16 березня 2014 р. вона увінчалася псевдорефендумом під наглядом добре озброєних “зелених чоловічків”. Та найстрашніше те, що понад 80% росіян радо сприйняли злодійські дії свого президента, репетуючи по всіх усюдах: “Крим наш!” Середньостатистичний росіянин, зазомбований прокремлівськими ЗМІ, ніби мстився пересічному українцеві за те, що той насмілився повстати проти кримінальної влади Якуновича, а він проти режиму Путіна не може. Нечисленні ж російські противники викрадення Криму були названі “п’ятою колоною” та “націонал-зрадниками”, фактично – ворогами народу.

Вбивство відомого опозиціонера Бориса Нємцова 27 лютого ц.р. під стінами Кремля продемонструвало, що з ними церемонитися не будуть. Людське життя в Росії в усі часи цінилось нижче від великодержавних інтересів, а нині й поготів. Повіривши в безперспективність боротьби зі злом у своїй країні, пересічний росіянин, по суті, став його прихильником. При цьому він тішить своє самолюбством сумнівною квазіімперською бундючністю: щиро пишається своєю агресивною державою й так само щиро зневажає інші.

Безкомпромісний російський публіцист Ігор Яковенко минулого тижня поставив російському суспільству точний діагноз цієї хвороби: “З біблійних часів суть зла не змінилася, вбивство і брехня, як і раніше, йдуть поруч, але і те, і інше стало набагато витонченішим. У ХХ столітті світове зло розділилося, сконцентрувавшись у двох тоталітарних режимах: гітлерівському і сталінському. У ХХІ столітті левова частка світового зла зібралася в порах путінського режиму, який звільнив своїх підданих від совісті й розуму”.

Тарас ТКАЧУК