Днями

ТРЕНУВАННЯ

Один мій знайомий багато років працює у спортивній школі тренером з акробатики. Кожній новій групі батьків на першому тренуванні він показує один фокус… Кладе на підлогу кілька матів і наказує дітям бігати навколо цих матів. Через кілька хвилин дає команду: «Усім швидко лягти на мати!» Так от, хлопчики лягають обличчям донизу, на живіт, а дівчатка – горілиць, на спину! Завжди!

Якось

ТРУСИКИ

Знайомий розповів. Далі з його слів. Справді, малі діти – малі проблеми. Ростуть діти, ростуть проблеми. Якщо мене колись приб’ють, то зроблять це через моїх дітей. Сьогодні бабусі треба було кудись вийти, і мою молодшу привели до мене на роботу. Ввечері повертаємось удвох додому через парк. Анастасія йде розвалькувато – скаржиться, що їй муляють тpусики, які вона постійно намагається поправити. І от коли їй це вже добряче набридло, вона починає говорити про те, що її в цей момент найбільше хвилює: «І хто це придумав тpусики носити?» – «Донечко, ну як без трусиків? Їх всі носять, так зручніше». – «Всі-всі?» – «Всі без винятку. І дівчатка, і хлопчики, і дядьки, і тітоньки…» – «І ця тітонька теж?» – мала киває у бік міні-спідниці, яка стоїть неподалік. «Звичайно». Перш, ніж я встигаю щось подумати, ця п’ятирічна зараза підлітає до панянки. Задирає  їй спідницю і, заглядаючи під неї, захоплено кричить: «Неправда! У цієї тьоті тpусиків немає!»

Колись

РОЗРАХУНОК

Сталося це, коли я був студентом першого курсу. Hа першому занятті з фізкультури тренер вишикував нас, волейбольну команду, в ряд і запитав: «Який курс?» Перший хлопчина в шерензі викрикнув: «Перший!» Сусід подивився на нього і невпевнено сказав: «Другий». Наступний подивився на них і ще тихіше промовив: «Перший». І пішло по ланцюжку: «Перший» – «Другий» – «Перший» – «Другий». Тренер мовчки стежив поглядом, дивлячись на нас як на ідіотів. Комізм ситуації поглиблювався тим, що кожен, в тому числі і я, усвідомлював, що відбувається щось не те, але тим не менше, як тільки черга доходила до нього, викрикував свій номер. Коли черга дійшла до кінця, останній студент в строю, напруживши пам’ять і пригадавши шкільні уроки фізкультури, зробив крок вперед і вигукнув: “Розрахунок закінчено!” Тренер ще трохи подивився на нас мовчки, а тоді сказав: «Взагалі-то, я запитав, який курс. Втім, тут і так зрозуміло».

І взагалі…

 

Молодий чернець прийняв постриг, і в монастирі першим завданням йому було допомагати іншим монахам переписувати від руки церковні устави, псалми, закони і т.п. Попрацювавши так тиждень, наш чернець звернув увагу, що всі монахи переписують ці матеріали з попередньої копії, а не з оригіналу. Здивувавшись цьому, він висловив свій сумнів батькові-настоятелю: «Падре, адже якщо хтось зробив помилку в першій копії, вона ж буде повторюватися вічно, і її ніяк не виправити, бо немає з чим порівняти!» «Хм, сину мій, – відповів отець-настоятель, – ми так робили століттями… Але загалом у твоїх міркуваннях щось є!». І з цими словами він спустився в підвал, де у величезних скринях зберігалися першоджерела, які століттями ніхто не відкривав. І пропав там надовго. Коли минула майже доба з часу, як він пішов туди, стурбований монах спустився в той підвал сам на пошуки настоятеля. Він знайшов його відразу – той сидів перед величезним розкритим томом з телячої шкіри, бився головою об кам’яну підлогу і щось незрозуміле бурмотів. По його брудному, вкритому синцями обличчю текла кров, волосся сплуталось, і погляд був божевільним. «Що з вами, святий отче? – скрикнув приголомшений юнак. – Що трапилося?! » – «Celebrate, – простогнав отець-настоятель. – Слово було «c-e-l-e-b-r-a-t-e», а не «celibate»!»