Режисери: Сет Роген, Еван Голдберг

 

Нарешті цей фільм з нами. Те, що його показують, – це вже майже диво. Після того, як «Хранителі світу» – організація, за версією ФБР, пов’язана з Північною Кореєю – пообіцяли теракти в кінотеатрах, де будуть показувати «Інтерв’ю», «Sony Pictures» вже, здавалося, поховала цей фільм. Бо ніякий глядач не захоче піти в кіно і в буквальному значенні вмерти від сміху. Це ми розуміємо. Але при цьому ніхто також не хоче виглядати боягузом.

Напевно, саме тому люди з «Sony» витягнули голови з піску. Нікому не потрібні переговори з терористами, які нацькували на студію своїх хакерів і почали висувати ультиматуми, обіцяючи жахіття на зразок 11 вересня. Після того, як «Sony» заручилися підтримкою піарників з числа знаменитостей – від Джорджа Клуні до Барака Обами, компанія вирішила випустити «Інтерв’ю» в незалежних кінотеатрах. Всього їх в Америці набралося кілька сотень.

Північна Корея заперечує свою причетність до масштабного злому «Sony Pictures». Звичайно, мережі кінотеатрів не були зобов’язані показувати комедію про двох тележурналістів (Сет Роген і Джеймс Франко), яких ЦРУ рекрутувало для того, щоб скоїти вбивство верховного лідера Північної Кореї Кім Чен Іна. Але це ж такий незвичайний і яскравий реліз! Ось що Роген написав у «Твіттері»: «Люди сказали своє вагоме слово! Свобода взяла гору! «Sony» не здалися! І «Інтерв’ю» буде показане в кінотеатрах на Різдво!»

І що ж буде тепер? Творцям «Інтерв’ю» доведеться відповідати за якість продукту. Кінофільм вже став подією року, але його якість до успіху ніякого стосунку не мала. Навряд чи знайдеться хоч одна політична сатира, яка могла б нести на собі тягар свободи самовираження в Америці. Звичайно, «Інтерв’ю» й не претендує на це. Місія його творців полягає в тому, щоб глядачі в залі обробилися від сміху. Фільм вийшов неймовірно смішним. Навіть коли жарти б’ють мимо цілі або повторюються, ти смієшся вже автоматично – просто не можеш опиратися інстинктам. Ось що відбувається у фільмі: Дейв Скайларк (Франко) і його спраглий визнання продюсер Аарон Рапопорт (Роген) займаються таблоїдним телешоу «Skylark Tonight» на кабельному каналі. Коли вони дізнаються, що шанувальником їх передачі є Кім Чен Ін, вони організовують з ним інтерв’ю в надії відчути себе нарешті справжніми журналістами. Поки Дейв і Аарон пакують валізи у Пхеньян, їхні плани змінюються. На горизонті з’являється агент ЦРУ Лейсі (Ліззі Каплан), яка надає хлопцям швидкодіючу отруту, що передається через рукостискання. Проста тема для Джеймса Бонда. Майже нездійсненна місія для дурників Дейва і Аарона.

Звичайно, не можна сказати, що все у фільмі зроблено розумно. Все насправді зроблено з поганим смаком. Та й у реальність подій повірити неможливо. Але давайте згадаємо, що Квентін Тарантіно вбив Гітлера у «Безславних виродках», і неонацисти у відповідь навіть не пискнули. Але ж тут ми маємо справу з фарсом. Від першої сцени, де північнокорейські школярки співають про американців, які топляться у власній крові, до кульмінаційної сцени з Кімом «Інтерв’ю» намагається донести ідею авторів максимально доступно. Іноді навіть здається, що творці стрічки перестаралися. Але не можна не помітити й інше: Роген і його співрежисер Еван Голдберг намагалися запропонувати щось більше, ніж просто жарти, які могли б принести комедії легкі гроші. У виконанні прекрасного Рендола Паркі керівник Північної Кореї – внутрішньо дуже самотній азіат. І ця обставина фільму дуже пасує. Навряд чи хтось буде сперечатися, що в «Інтерв’ю» є своя аудиторія – наприклад, ті люди, які цінують веселу непристойність і безстрашні жарти за межею добра і зла. Змітати кордони (в тому числі і в гуморі) – це дуже по-американськи. То чому б не побачити в стрічці нову національну ідею? Змогли б Роген і Голдберг вберегти картину від скандалу, змінивши Кіма на абстрактного диктатора, який зневажав цивільні права? Ймовірно. Але ж треба також пам’ятати про пацанський інстинкт, який спонукає нас спробувати все погане. Цей творчий метод використовують багато диктаторів у світі. І метод ріднить їх з авторами «Інтерв’ю». Так що пішов Кім Чен Ін до біса, якщо не зрозумів гумору.

ФЕЛІНСЬКИЙ