Днями

ГАЗИ

З реально почутого на ТБ:

Слухаю новини, “5-й канал”. Сюжет про чергові заворушення у Франції. На екрані підпалені машини, злі пики емігрантів і спритно метушливих поліцейських. Голос репортера (без натяку на іронію): “Як ми бачимо, французькі поліцейські пускають гази”…

Обличчя поліцейських дійсно були напружені.

Якось

ВІВСЯНКА

Лікували кота. Через проблеми зі шлунком треба було годувати його вівсянкою, яку кіт, природно, їсти відмовлявся. Загалом, цей процес був більше схожий на тортури. Уявіть собі ситуацію: стоїмо ми з батьком на кухні, він тримає кота за передні лапи і за голову, я – однією рукою за задні лапи, другою – ложкою запихаю в пащу вівсянку. Кіт у позі “розп’яття Христа”, у мене роздерте плече, по руці стікає кров, батько вимащений кашею, з покусаними пальцями, в надірваній футболці… На всю квартиру чути істеричний котячий крик. Заходить мама, все це бачить і промовляє:

– А от вівсяночку, на відміну від ліків, він їсть із задоволенням!

Колись

ВОРОНИ

Рік приблизно 89-й, зима, початок лютого. Ожеледь, вітер, завірюха – взагалі погода мерзенна. Я проходжу повз 9-поверховий гуртожиток нашого університету. На багатьох вікнах зовні висять сітки з продуктами (замість холодильника). Сусіднє дерево обсіла зграя ворон. Галас, гамір, метушня, витягнені шиї до одного з вікон гуртожитку. Придивляюся: десь на 7-му поверсі на вікні висить сітка. Мабуть, із замерзлим м’ясом. Дві ворони, обсівши її, щосили клюють і рвуть – ні, не саме м’ясо, а мотузяні ручки сітки. Потім їх змінює інша пара ворон. Решта на дереві чекають своєї черги. Вражає дисципліна: жодна ворона не намагається довбати саме м’ясо, всі виконують “завдання”. Через деякий час сітка не витримує і рветься. Замерзле м’ясо падає на замерзлу землю і розколюється на сотні шматочків. Зграя ворон з переможним криком, мало не “ура-а-а-а!”, накидається на м’ясо. Дуже хотілося б побачити реакцію тих студентів, які повісили там м’ясо. Але вони, схоже, були на парах.

І взагалі…

Жінка скаржиться священикові:

– Чоловік пиячить, п’ятеро дітей неслухняних, хатина маленька. Втомилася, не можу більше.

А священик:

– Пусти в хату цапа.

– Та ви що? Якого цапа? Самим місця мало.

– А ти пусти, пусти цапа.

Через тиждень:

– Панотче! Поможіть, ніякої ради від цього цапа немає!

– Добре, можеш його випустити.

Ще через тиждень:

– Ой, спасибі, панотче! Без цапа так добре і спокійно!