На фестивалі “АртПоле”, який відгримів у прикарпатському селі Уніж півтора року тому, було реалізовано декілька надзвичайно цікавих експериментальних проектів, серед яких – і “Gutzul Magik Foundation”. Його автори – відомий московський актор і музикант Прохор Алексєєв і Мох, один із familia “Perkalaba”.

Проект був задуманий як злиття двох культур, двох ментальностей: давніх гуцульських замовлянь, що відіграють роль мантр, і сучасної електронної музики. В цілому це повинно було здійснити на слухача глибокий психоделічний вплив.

Ідея, що народилася в головах двох творчих людей, вкотре довела, що для мистецтва немає кордонів, а відстань не має жодного значення!

“Єдиний резистанс проти все більшої глобалізації та уніфікації світу – це мікс культур, – переконаний Мох. – Це той випадок, коли потужна сакральна гуцульська автентика з дохристиянськими магічними кодами, змішуючись з урбаністичним електронним звучанням, може дати внутрішнє розуміння, що надія ще не втрачена. Живе, є і буде. Просто треба це усвідомити і відмовитися від страху. “GМF” – це і є спроба знайти інструмент для знищення Страху”.

Сьогодні “Галицький кореспондент” пропонує розмову з одним із учасників проекту Прохором Алєксєєвим.

 

– Як так склалось, що музикант з Москви і музикант з України зробили проект “Gutzul Magik Foundation”?

А чому б ні? По-перше, нас давно пов’язує дружба і однакове сприйняття музики. У нас багато спільних друзів серед музикантів і художників – як українських, так і російських. По-друге, кордони існують для тих, хто в них вірить, для чиновників і бюрократів. Ми ж живемо, щоб їх руйнувати! Хоча б у рамках мистецтва.

– Що тебе привабило в гуцульській культурі?

Загадка і містицизм, властиві багатьом гірських народам. А, може, і те, що мій дід був родом з Дігори (Північна Осетія).

– Ти береш участь в кількох проектах. Це й індастріал-група “Собаки Табака” та  постпанк-дует “Прохор і Пузо”, з якими ти приїжджав до нас у місто. Це і твій сольний проект “EΛEVEN”, а тут ще й “Gutzul Magik Foundation”. Що тебе мотивує?

Скільки себе пам’ятаю, ніколи не обмежувався рамками одного-двох напрямків. Причина завжди одна – бажання займатися “всім одразу”, що в певний період життя призвело до низки недороблених проектів. Зараз я дав собі слово нічого не кидати на півдорозі і поки що тримаюся.

Ну і, звичайно ж, головна мотивація – це сам Мох, особистість вкрай непересічна і легендарна в контексті української незалежної культури. Навколо нього завжди оберталося музичне життя, починаючи з 80-х років, а їхній проект “Мовленнєк” з Сергієм “Кузею” Кузьмінським (“Брати Гадюкіни”) вважаю найбільш значущим в історії української електронної музики.    

– У вас було два виступи: один на фестивалі “АртПоле”, другий на “Гогольfesti” в Києві. Обидва, наскільки я розумію, були досить спонтанними. Як тобі цей досвід?

На фестиваль “АртПоле” я приїжджав до цього просто потусити й отримати позитивні емоції, адже там особлива атмосфера і люди. Так що подальша участь у ньому у ролі музиканта для мене була цілком логічною.

Окрема подяка творцям фестивалю – Ользі Михайлюк і всій команді. Нам тоді дуже допомогли хлопці з VJ-об’єднання “Cube”, які зробили приголомшливий відеоряд, що транслювався на напівзруйновану стіну корівника.

Вони ж, а також дівчата з “Dakh Daughters” і Олена Грозовська з “GrozovSka Band” підтримали нас на “Гогольfestі”. До речі, “Гогольfest” цілком може дати фору багатьом західним фестивалям сучасного мистецтва, не кажучи вже про російські. Сподіваюся брати участь у ньому й надалі.

– Ти в Москві, Мох в Івано-Франківську. Як відбувався запис альбому, наскільки відстань ускладнила процес?

Ну, на щастя, ми живемо у вік сучасних технологій, і це сьогодні звичайна практика для багатьох музикантів світу. Мох записував голос в Івано-Франківську та пересилав мені, де я на своїй студії структурував його і “вбудовував” в аранжування.

Також нам допомагав чудовий львівський трубач Остап Костюк з “Гич Оркестру”, який ще й є режисером документального кіно. В одному з треків ми використовували хор дівчат з “ДахаБрахи”, замішавши його з семплами радянського авангардиста Едісона Денисова. В іншому використано спів тибетських ченців і звук терменвокса (першого радянського синтезатора, створеного на початку ХХ століття).

– Альбом виходить під час війни Росії з Україною. Не виникало сумнівів у зв’язку з цим?

Ми починали записувати його за рік до початку всіх подій і ні про що не думали, окрім музики. Тепер же, коли реліз готовий, це зайвий раз підкреслює, що світ творчих амбіцій лежить поза полем геополітики та поділу людей. Мистецтво – це те, що повинно об’єднувати, а не розділяти. Якби світом правили художники і музиканти, а не дурні і жадібні обивателі, все було б інакше. Хоча б як в Ісландії!

– При прослуховуванні альбому, за відгуками багатьох людей, виникають містичні переживання і відчуття. Наскільки ви закладали це у свою творчість?

Я думаю, що художня місія цього проекту полягає у злитті двох, здавалося б, несумісних субстанцій: гуцульських народних замовлянь з сучасною електронною культурою, приправленою деякою часткою музичного авангарду і психоделії. Наскільки це вдалося – судити слухачам.

– Як реагують твої друзі-музиканти в Москві на цю роботу?

Хоч я і не орієнтуюся на їхні думки, ті, хто вже чув, були вкрай заінтриговані.

– Варто сподіватися на продовження чи це разовий експеримент?

Безумовно, буде продовження, і воно буде ще більш несподіване в музичному плані.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

 

ДОВІДКА:

Прохор Алєксєєв народився і виріс у Москві. Батько Прохора на початку 1960-х років був одним із перших радянських рок-музикантів і з дитинства виховував сина у традиціях західної психоделічної музики (“Jefferson Airplane”, CAN, “Pink Floyd” та ін.)

У 18 років Прохор створив свій перший електронний проект, влившись в індустріальне підпілля 90-х. Тоді ж він організував незалежні фестивалі “Future Sounds Of Moscow”, потім випускаючий лейбл, а пізніше власну студію “Червоне і Чорне”.

Прохор Алєксєєв писав музику для театру і кіно. Музичний критик Артемій Троїцький назвав його “найкращим російським андеграунд-продюсером”. У різний час співпрацював з багатьма режисерами і музикантами. З найбільш відомих: Володимир Єпіфанцев, НОМ, “Ляпіс Трубецькой”, “Барто”, “Перкалаба”, Сергій Пахомов, Олексій Бортничук та ін.