26 березня о 18.00 у книгарні «Є» в Івано-Франківську відбудеться презентація нового поетичного тому Юрія Завадського «Таксист».

Ця книжка, як і попередні, радикально відрізняється від українського поетичного мейнстріму, представляючи читачам документ безкінечного пошуку ліричним персонажем своїх власних меж. Форма віршів «Таксиста» є свідченням безупинного пошуку автором засобів виразності, які б якнайкраще допасовувалися до світоглядного та емоційного тла, на якому будується так званий художній світ Юрія Завадського. У книжці змішалися партитури саунд-віршів, оригінальні ще свіжі та емоційні тексти і рімейки текстів з попередніх книжок, що відновили свій первинний потік та вдавану кінечність. Слід наголосити, що найстарші вірші датуються ще 2000-м роком, а найновіші — кінцем 2014-го. Книжка видана в серії сучасної української поезії тернопільського видавництва «Крок» у 2015 році.

Юрій Завадський почав писати вірші в 1999 році. Галузь його наукових і творчих зацікавлень — сучасна зорова поезія, комп’ютерні технології в мистецтві, мережева література, вільний вірш і фонетична поезія (англ. sound poetry, нім. Lautgedicht). У поєднанні з психоделічними музичними настроями гурту «ZSUF» «фонетика» Юрія Завадського була представлена на фестивалях в Україні й Польщі (зокрема на фестивалі «L2» у Любліні в 2009 році). Митці разом записали альбом «юрійзавадський ZSUF».

Також Юрій Завадський є автором гіпертекстової поеми «Цигарки», що вийшла на компакт-диску в 2006 році та доступна на сайті поета. 2010 року разом з українським поетом з Барселони Андрієм Антоновським Юрій Завадський випустив поетичну збірку «Ротврот». До книги, що вийшла всього в шести примірниках, передмову написав каталонський письменник Карлес Ак Мор. Транслітерацію та переклад каталонською мовою здійснила Каталіна Джирона.

Книгу здизайнував Василь Гудима та спільно зі своїм братом Михайлом створив видання у залізі – книгу видали в співпраці з видавництвом «Крок». Кожний том важить 20 кілограмів. Обкладинка зроблена з грубого листового металу. Сам текст друкований на грубому акварельному папері. Листки не перегортаються — вони нанизані на металеві стрижні. Щоб прочитати наступну сторінку, треба зняти з цих стрижнів попередню. На кожному листі є короткий вірш, написаний у стилі фонетичної поезії, з одного боку українською мовою, а з другого – каталонською. У травні того ж року цю книгу презентували на міжнародному ковальському фестивалі в Івано-Франківську, а в 2010-му – на фестивалі «Barcelona Poesia» в Іспанії.

У Польщі поезію Юрія Завадського перекладає Анета Камінська. Окремі його твори перекладені також англійською, німецькою, португальською, каталонською та кримськотатарською мовами. Разом із австралійським письменником Лесом Віксом Юрій Завадський створив двомовну поему «Сліпстрім» (Sleepstream).

2012 року у Львівському університеті Юлія Починок захистила магістерську роботу, що присвячена висвітленню теоретичних аспектів поезографії, фонетичної та мережевої поезії Юрія Завадського, його генетико-контактним зв’язкам з творчою спадщиною Тадеуша Ружевича. З 2012 р. вона працює над кандидатською дисертацією «Українська експериментальна поезія кінця ХХ – початку ХХІ століття: текст, контекст, інтертекст», значна частина якої присвячена творчості Завадського.

Від жовтня 2000-го до лютого 2005 р. Юрій Завадський видавав літературну газету «ZВІРШІ», з квітня 2008 р. керує спільнотою «Літературна студія «87» при Тернопільському НПУ. У 2009-му заснував видавництво «Крок», яке спеціалізується на виданні поезії та перекладної літератури. У 2012 р. поет вступив до Національної спілки письменників України, а 2014-го написав заяву про вихід з неї.

З 2011 р. Юрій Завадський займається тільки видавничими та культурницькими проектами. Як культуртрегер він співпрацює з літературними колами Польщі, Швеції, Великобританії, Бразилії, Каталонії, Австралії, Нової Зеландії. Він налагодив міжнародний мистецький діалог з такими письменниками, як Пйотр Мацежинський (Польща), Селіна Тусітала Марш (Нова Зеландія), Дарен Камалі (Нова Зеландія), Лес Вікс (Австралія), Раґнар Стремберґ (Швеція), Енрік Казасес (Каталонія), Дейвід Мазгрейв (Австралія), Крістіна Кілборн (Канада), Еміль Хьорвар Петерсен (Ісландія), Пшемислав Вітковський (Польща). Юрій Завадський став ініціатором їхнього приїзду в Україну та видання їхніх книжок.

– Складається враження, що час віршів потиху минає, базові висоти все більше займає нон-фікшн. Тобі тексти в голові не дають заснути, чи що є мотивом?

Смішна річ, що «час віршів» минає вже не одну сотню років. Вірші вміють раптово захопити увагу читача/слухача, але так само швидко минути. Вони залежні від емоційного досвіду чи стану автора й кінцевого споживача. І саме тому часом повертаємося до певних віршів. Вони минущі, як і все, проте вже довгий час нічого не змінюється в номенклатурі літератури. Ми чекаємо на зникнення друкованої книжки, на постання нових напрямів, але виявляється, що ні першого, ні другого нікому не треба.

Питання про походження самої поезії: звідки це все?.. Не треба тут теоретизувати понад міру, просто інакше не можна. Тексти приходять самі собою. Справа вправного ремісника-поета контролювати, перетворювати, пристосовувати їх. Саме тому я не раз наголошував, що контроль за текстом –  ось те, що відрізняє мистецтво від випадкового «писання віршів».

Мене мотивують емоційні зрушення. Мене надихають сторінки наукових досліджень з історії української мови та граматики бозна яких мов. Я просто говорю з живими людьми, носіями мови та чуттів, і вони мене наштовхують на роботу з текстом. Кілька моїх попередніх книжок мало не наполовину складаються з цитат. Текст неперервний, хоча свавілля над ним – ще одна радість мого життя.

 

– Ти якось відчуваєш, як приходить текст, чи свідомо сам включаєшся в пошуках сигналу, так би мовити, скануєш ефір? Що тебе заводить?

Хто його знає, де межа літературного тексту. Вона визначається, мабуть, самою прагматикою тексту. Мета його існування – тривала комунікація, яка може за певних умов об’єднати вкрай віддалених у часі й просторі осіб. Саме тому, що важко провести кордон у самому тексті, вкрай непросто визначити, який саме текст хоче продукувати твоя голова. Одну зі своїх книжок я почав писати як фрагменти, схожі на щоденник, а виявилося, це форма, до якої я дуже довго йшов, долаючи диктат мого досвіду літератури, освіти, умовностей і залежностей.

Я пишу тверезим і вкрай спокійним. Можна сказати, що це «поезія з-за письмового стола». На нервовій хвилі текст нерівний, хоча й часом може сягати позначок, до яких ніяк би не дійшов простим практикуванням письма.

– Ти експериментуєш з різними жанрами і формами (достатньо згадати твої творчі контакти з тернопільською електронною формацією «ZSUF»), Андрухович з польським «Karbido», Іздрик з «Drumтеатр» – поети пішли в рок-н-рольне середовище. Час такий сценічний чи що?

Нема чого приховувати, що поезію, як сухий хліб, треба мастити смальчиком музики і посипати цибулькою перформансу, бо ж саму щиру її ковтати можуть лише маніяки.

Моя робота зі «ZSUF’ом» дуже для мене важлива, я знаходжу нові перспективи для своєї «поезії без слів». І тут не можна не згадати те, що навіть ця поезія, на перший погляд, беззмістовна та непізнавана, «помащеною» легко заходить навіть тим, хто геть нічого не збирається осягати в мистецтві і нічого про нього не знає. Ми записали альбом, виступили на різних фестивалях, часом я мандрував сам, маючи кілька треків «ZSUF’у» в кишені. Так я їздив до Кракова, Вроцлава, Вільнюса, Мінська.

Також мав неймовірний досвід з музикою та поетом Сашком Фразе-Фразенком. У Львові одного разу ми зібралися у «Дзизі» та зчинили дійство з мого голосу та його саксофона. Я тоді прочитав текст із чотирьох приголосних довжиною 23 хвилини.

– Знову ж таки, артефакт, викуваний братами Гудимами, – збірка спільних поезій «Ротврот» з Андрієм Антоновським, який живе в Барселоні, і перекладена на каталонську. Залізна книга сама по собі є мистецьким феноменом. Оці трансконтакти – це один з проявів чи майбутнє літератури?

Такі речі, як наша кована книга, виникають раптово, і їх завше гарячково творимо, насолоджуючись кожною миттю співпраці. Не випадково ця книжка називається «Ротврот». Я наполягав на цій назві, маючи на увазі двозначний натяк на порятунок. В тому стані ми всі були в ізоляції, і нам потрібен був ковток повітря, хай навіть із чужих легень. Тоді було цікаво робити такі синтетичні об’єкти: Василь Гудима кував мої коми й крапки зі сталі, і вони ще досі висять десь на Незалежності в Івано-Франківську. Тоді це було необхідно.

Я ще повернуся до цієї практики, адже це чудово та доступно, багатосторонньо та яскраво. Зараз же справа за папером і літературними балачками. Я видав книжку, читаю свої вірші зі сторінок, бо на все свій час.

– Сьогодні у Франківську ти презентуєш нову збірку «Таксист». Я так розумію, це твій «the best»? І друге: цікаво, чим для тебе, тернополянина, є Франківськ?

Так, книжка дещо підсумувальна і трохи сумувальна. Ця книжка уважному читачеві відкриває багато правди про мою поетичну технологію та тонкощі значень, які я вкладаю у свій текст. Надіюся, що вона зацікавить тих божевільних, які ще читають поезію.

А мій погляд на Франківськ не може бути показником, адже в моєму житті дуже багато пов’язано з цим містом. Вперше я приїхав сюди студентом, а потім все було значно густіше й емоційніше, адже моя дружина навчалася в університеті в Івано-Франківську. У мене тут багато друзів та колег, родичів, а може, й ворогів. Не збрешу, якщо скажу, що маю велику любов до Івано-Франківська, і я не підлещуюся. Буду радий зустрітися з усіма на презентації моєї книжки!

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ