Ми звикли до того, що довгобуди – це зазвичай державні об’єкти. Та сьогодення відкриває нам дивні винятки. В одному з духовних центрів Галичини – Маріямполі – доля довгобуду спіткала розпочате десять років тому будівництво величної каплиці-ротонди для Чудотворної ікони Матері Божої Маріямпільської. Ікони, до якої прикладалося відважне воїнство засновника Маріямполя  – гетьмана Станіслава Яблоновського, що 1683 року у складі об’єднаного війська коаліції християнських держав відкинуло турецьку навалу від Відня. Таким чином, назавжди було покладено край османській експансії вглиб Європи.

На жаль, навіть такий історичний факт жодним чином не впливає на відновлення будівництва ротонди. Каменем спотикання стали гроші.

Ідея ротонди на Замковій горі у Маріямполі Галицького району належить світлої пам’яті єпископу Івано-Франківському УГКЦ  Софрону Мудрому. Якось у розмові з нинішнім головою громадської організації «Комітет з відродження Маріямполя», професором-ендокринологом Івано-Франківського національного медичного університету Володимиром Боцюрком владика зізнався, як йому гірко, що визнана Європою Чудотворна ікона Божої Матері Маріямпільської, в якої просліджується українське коріння, не має на нашій землі свого місця. «Ми мусимо це виправити», – сказав Софрон Мудрий.

Перший камінь

2003 року за його благословення над живописною панорамою Дністра у Маріямполі було закладено перший камінь величної ротонди з колонами. У її молитовному приміщенні першого ярусу і мала б мати своє місце Чудотворна ікона Матері Божої Маріямпільської. Задля відновлення прощ до її образу.

Зазначимо, що за проектом висота ротонди сягатиме 28 метрів, увінчаних на шпилі сяючим куполом. А на вечірній час передбачено сучасну підсвітку споруди. Тож все це зробить каплицю-ротонду ще й привабливим витвором архітектури, який буде видно у радіусі 15 кілометрів – з Побережжя, Ганусівки, Єзуполя, Сільця і навіть Галича.

Щоб цей промисел Божий владики Мудрого був більш зрозумілим для читацького загалу, пригадаємо таке. До 1946 року Чудотворна ікона, про яку сьогодні йдеться, перебувала у Маріямполі. Та коли після війни поляки вибиралися на Захід, вони вивезли її з собою, щоб вона не потрапила до рук більшовиків. У Польщі образ майже 20 років зберігався у місті Глубочице. А 2 вересня 1965-го його урочисто перенесли до новозбудованого костелу Найсвятішої Діви Марії у Вроцлаві на Пясках. Там, на бічному престолі, ікона перебуває і зараз. У церкві Воздвиження Чесного Хреста у Маріямполі є гарна її копія.

10 вересня 1989 року за участю духовенства і вірних із шести країн Європи Чудотворна ікона була коронована Папою Римським Іваном Павлом. «Я єдиний з українських єпископів, хто був на цій коронації у Вроцлаві. І тому відчуваю за собою особливий обов’язок», – з часом зауважив Софрон Мудрий у бесіді з Володимиром Бацюрком. А духовний пастор маріямпільської релігійної громади УГКЦ о. Роман Дзюбак пригадує сьогодні такий факт: «2003 року владика Софрон  Мудрий звернувся до мене з такими словами: «Прошу тебе, візьмися і ти за цю справу (будівництво ротонди – ред.), а я допоможу».

І допомагав. Насамперед вибрав місце для спорудження ротонди, поряд з якою є можливість облаштувати співоче поле. Благословив архітектора Олега Козака на розробку проекту, і зодчий вміло виконав цю роботу. Через деякий час на Замковій горі було викопано котлован, завезено блоки. Долучився до справи успішний промисловець і меценат Микола Круць – безкоштовно допоміг будівельними матеріалами, зокрема «живим» бетоном, який доправляли сюди потужні бетономішалки.

Передувала ж цим діям нарада у тодішнього голови обласної ради Ігоря Олійника, за результатами якої з бюджету області було виділено 200 тис. гривень на оплату праці будівельників. Таким чином вдалося виконати нульовий цикл ротонди, за винятком верхнього перекриття. Та після того, як єпископ-емерит Софрон Мудрий пішов з церковного уряду, розпочата новобудова на Замковій горі завмерла. І не подає ознак життя до цього часу.

Велика надія

Та була і є віра у те, що в Івано-Франківській єпархії живе міцна традиція наступництва дій. Саме тому прибічники ротонди для образу Чудотворної ікони Матері Божої Маріямпільської мають велику надію на підтримку з боку наступника Софрона Мудрого – архієпископа Володимира Війтишина. Тим більше, що до його слова дослухаються чи не всі, хто має відповідні кошти на пожертву задля духовного відродження свого краю. Тож зі щирою просьбою замовити перед такими людьми своє вагоме слово зверталися до  владики Володимира Війтишина два професори – вже згаданий Володимир Боцюрко та ректор ІФНТУНГ Євген Крижанівський. Ходили до владики разом зі своїм о. Романом представники Маріямпільської релігійної громади УГКЦ. Моляться за добру волю владики у відновленні будівництва ротонди всі прочани, бо у більшості вважають, що вона за своїм значенням важить набагато більше, ніж парафіяльна споруда.

Та на Замковій горі нічого наразі не міняється. Натомість ширяться найрізноманітніші чутки. Зокрема про те, що, мовляв, вище духовенство боїться, аби Маріямпіль не затіняв духовну актуальність Крилоса. Тим більше, що у місті Марії щорічно відбуваються прощі родин Івано-Франківської єпархії до Матері Божої, прославленої у Маріямпільській Чудотворній іконі. У Маріямполі створюється перший в Україні Біблійний сад, проходять фестивалі духовної пісні, а цього року вперше відбудеться Собор Марії – містечко чекає на жінок чи не з усієї України, які мають ще чудове ім’я.

Та чи варто вбачати у цьому розмаїтті заходів потуги якоїсь конкуренції з Крилосом? Звичайно, що ні. Бо в цілому йдеться про духовне відродження, і чим ширшими будуть його можливості, тим краще.

«Як на мене, то було б добре, якби у Галицькому районі активно розвивалося два духовних центри: Крилос – як духовний центр патріаршого значення, а Маріямпіль – єпархіального, як Гошів та Погоня. І ротонда, про яку ми сьогодні вже так багато сказали, була б сучасною культовою родзинкою цих центрів», – вважає Володимир Боцюрко.

Задля завершення її будівництва пан Володимир навіть підписав звернення до верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава Шевчука. Відповіді ще немає.

А яку думку має щодо ротонди о. Роман Дзюбак, якого владика Софрон Мудрий благословив на духовний супровід її будівництва? Чи є у отця відчуття власної провини у тому, що справа не рухається?

«Насамперед зазначу: я не поділяю думок про те,  що  єпархія не приділяє Маріямполю достатньої уваги. Владика Володимир Війтишин нас постійно підтримує. Скажімо, 13 травня владика очолить Святу Літургію з нагоди з’їзду матерів, який відбудеться у нашому містечку. 25 червня очолить Літургію на прощі до Чудотворної ікони Матері Божої Маріямпільської. А щодо ротонди, то владика Володимир не міг би й подумати, що її не треба зводити. Але будівництво потребує великих коштів, яких на цю справу у єпархії немає. Тим більше, що зараз єпархіальне управління будує цілу лікарню (клініку Святого Луки – ред.)», – пояснив о. Роман.

«Громада ж УГКЦ у Маріямполі надто маленька і не може зібрати ту велику суму грошей, яка потрібна на завершення каплиці-ротонди (необхідно приблизно 4 млн. грн., хоча у 2003 р. вистачило б мільйона, бо ціни були нижчі – ред.). Тож кошти дійсно треба шукати за межами Маріямполя. А можливо, прийде час і несподівано зголоситься меценат, який за власним сумлінням добудує ротонду. Як на мене, то це міг би бути Микола Круць, підприємство якого використовує на нашій території природні надра і якому ми дуже вдячні за те, що багато років він у числі перших долучався до цієї богоугодної справи», – сподівається священик.

Можливо, що й так. Хоча чому б не об’єднати зусилля та можливості всіх сторін? А це вкрай необхідно зробити найближчим часом. Бо, з одного боку, втрачають міць конструкції розпочатої будови на Замковій горі. А з іншого, сумний вигляд довгобуду провокує не найкращі думки про всіх, хто мав би зрушити з місця проблему ротонди і нарешті зробити її надбанням всієї України. Адже сюди приїжджає все більше і більше прочан. Історична спадщина Маріямполя, розвиток на його теренах Марійського духовного центру родини сприяють перетворенню міста Марії у місце паломництва. За іншими оцінками, Маріямпіль вже нагадує рекреаційно-месійний центр, де можна відновити духовні сили та на лоні чудової природи відпочити фізично.

Біблійний сад

Відверто кажучи, маріямпільці постійно турбуються про різнобічну привабливість свого містечка. Торік тут встановили пам’ятник засновникові міста – великому коронному гетьману Станіславу Яблоновському. До слова, уродженцю села Люча Косівського району. Привертає увагу подорожніх пам’ятний знак на честь поєднання української та польської громад – це скульптурне відтворення знака, яким у 2001 р. відзначив місцеву громаду особисто Папа Римський Павло ІІ, перебуваючи в Україні. Не заростає народна стежина до пам’ятного знака на честь євреїв, які загинули під час Другої світової війни, та пам’ятника жертвам Голодомору.

І, звичайно ж, особливим духовним осередком є вже згаданий сьогодні Біблійний сад. При вході читаємо напис: «Загальна площа – близько 1 га. Росте понад 25 видів дерев та кущів, які згадуються у Біблії. Біля кожного виду встановлено таблички, з яких можна довідатися, де ці види флори описані в Біблії, а також розкрито їх богословське значення. Вхід до саду здійснюється через Райські ворота, створені найкращими ковалями Європи. На центральній алеї встановлена фігура Маріямпільської Божої Матері з Ісусом на рукам. Вона відтворена з її Чудотворної ікони, написаної учнями славетного Рафаеля».

Та першими зустрічають відвідувачів Біблійного саду скульптурні постаті святих апостолів Петра та Павла, пророка Мойсея на рукотворній горі Сінай, Адама та Єви коло райської яблуні… Скоро тутешнє відтворення історії спасіння роду людського буде доповнено Храмом Соломона. Йдеться про макет масштабом 1:15 першого єрусалимського храму. На боці ж символів Нового Завіту в Біблійному саду тільки-но закладено фундамент символічної Віфлеємської шопки…

Проте все це краще побачити своїми очима. І помолитися у місцевій церкві Воздвиження Чесного Хреста, яку побудовано силами місцевої громади ще у 1926-1930 роках минулого століття. Дух тодішньої єдності зберігається серед людей і досі. Тому в церкві по-божому співіснують вірні двох конфесій – греко-католицької та православної. Почергово здійснюють відправи о. Роман Дзюбак (УГКЦ) та о. Віталій Валіхновський (УПЦ). Хіба це не диво Господнє у наші часи, подекуди засмучені міжконфесійними війнами та тяжбами за храми?

Тож є надія, що дуже скоро завдяки єдності ставлення до ідеї каплиці-ротонди буде знайдено шлях до завершення її будівництва. Бо не до лиця християнам Галичини мати на духовній мапі рідного краю нульовий цикл замість величі споруди, вже так багато років відображеної тільки у проекті. До слова, дехто рекомендує «вкоротити» шпиль ротонди, щоб зменшити її кошторис. Та чи варто задля економії, скажімо, у мільйон (завтра він може нічого не коштувати) перетворювати естетично оригінальну ротонду на гарну каплицю, яких вже маємо багато?

Марія ПАЛЮГА