Коли гроші виходять з ладу – змінюється лад: колись – суспільний, громадський, а тепер – просто лад, на ладан дихати ладен, ми потрапляємо в економічну блокаду і викликаємо інтерес здебільшого у кредиторів, а наші приспущені гроші, що давно даються нам за гроші, коштують нам щоразу дорожче, тобто обходяться (демонстративне поняття, що містить багатий візуальний супровід: обхід, лікарняну палату, розорану дорогу, початок обігу, обігу грошового…).

Ринок грошей є породженням ринку бажань, місія грошей – приборкання, шляхом монопольного посередництва між людиною і її бажаннями, для чого грошам довелось стати самопроголошеним бутафорським еквівалентом свободи, залишивши в тіні еквіваленти свободи справжні – наприклад, знання (свобода – в екзилі). Тобто відбулась інверсія цінностей, і в їхній ієрархії людина знаходиться в нижній, лавиновразливій зоні ризику падіння грошей. Людина незахищена (homo nonpraesidiums?) не має психологічного заземляючого грошовідводу, тому часом гроші беруть інфляційний самовідвід, самогубчий, після чого ієрархічні наглядові вертикалі міцніють, і гроші, що змінюють попередні гроші, замахуються ще вище над головою людини і з кожним своїм падінням отримують додатковий, антикризовий, пакет прав контролю над нею (падіння – найвідносніший з рухів і не завжди вертикальний).

І якшо релігія, культура і психіатрія є інституціями приборкування людей через внутрішньо-дисциплінарну організацію, то гроші покликані приборкувати через страх. Бурбо вважав, що «за всілякою пережитою емоцією ховається ще одна емоція – страху». А головним постачальником і накопичувачем страху є саме гроші. Під дамокловим питаннням грошей людина поволі згорає зсередини, як люлька з м’якого дерева: гроші вживають людину взатяжку.
І навіть розвиток людини, тотожний підвищенню ступеню її керованості, лише спростив завдання: дозволив грошам перейти від ручного керування людиною в картково-безготівковий дистанційний вид у-правління. При цьому гроші поводяться як рантьє-шаман-спіритист, що живе на дивіденти від власноручно вкладених в людину потреб.

Гроші – це наднасичений концентрат можливостей, який можна розбавляти будь-чим, бо вступає в реакцію з усім, але який неможливо розвести: він розводить сам. Винахід грошей – це чоловіча відповідь жінкам на едемське яблуко, гроші перетворились на посудину сполучену (шляхом секуляризації) з Релігіями, що тримає баланс віри і не дає їй розгерметизуватись.

Наявність грошей спочатку присипляє, потім присипає, вічнозеленість в кишені додає вічнофіолетовості назовні, хоча готівкові гроші – лише кишенькові демо-молитовнички, розраховані на неофітизацію, покликані навертати у “віру”, «адже грошей не існує за межами розуму…. ніяких грошей в світі, що оточує людину, нема, є лише активність людського розуму з їхнього приводу», як сказано у Пєлєвіна (автор, який все найсакраментальніше, тобто найвразливіше, запобіжно вкладає в уста героїв). А відсутність, як і ненависть, легко дробляться, тобто діляться, поширюються на всіх (на це натякала Біблійна пригода двох риб і п’яти хлібин?).

Але якщо гроші – абстракція, що передається не стільки з рук в руки, скільки з голів в голови, то така, від якої дуже важко абстрагуватись: вона тягне за собою присіле на неї людство, роблячи його, тобто нас, не менш абстрактним…