Режисер: Денні Бойл

 

Говорили, що під час зйомок «Трансу» шотландець Денні Бойл перетворювався на дикого звіра, приходив на майданчик першим і йшов останнім, а у вихідні дні відлучався тільки для того, щоб перевірити, чи не напартачили його підручні з постановкою церемонії відкриття Олімпіади. Ми цінуємо метушливих людей, тому що ніколи не хотіли б опинитися на їхньому місці, хай навіть як оплата за неврози передбачені великі гроші і розкішні жінки. Тому за Бойла потрібно трохи похвилюватися постфактум: він крутився, як білка в колесі. Після повернення до «Трансу» Денні перебував вже в стані такої ейфорії, що цей стан передався і фільму. Як і багато стрічок, народжених силою підігрітої цейтнотом уяви, «Транс» наповнений безліччю ідей, цитат, а вже про точну кількість смислових рівнів можуть сказати хіба що одержимі статисти. За своєю суттю нова картина Денні повинна була ознаменувати для нього повернення до напружених, злегка сюрреалістичних фільмів, які він перестав знімати після майже зразкового романтичного фільму жахів «28 днів потому». Насправді «Транс» виявився зовсім не трилером, а кінобаладою в традиції кліпів «Guns N’Roses», де є місце для акторських соло, багато темних кадрів, а кількість рок-н-рольного драйву та сльозоточивих сцен майже однакова. У «28 днях потому» на патріархальну Великобританію нападав зомбі-вірус, у героїв «Трансу» проблеми не менш серйозні – ігроманія і бандитизм. Вони становлять немалі труднощі для країни, де місцеве населення поступово програє емігрантам сутичку за легальні робочі місця. Шотландець Макевой з його вимушеною посмішкою і зацькованими очима, що бігають туди-сюди, в принципі, є ілюстрацією того, чому це відбувається. На думку Бойла, випещені розумники із зовнішністю випускника Кембриджа чи Оксфорда в кріслі психоаналітика можуть забути про манірність і розкрити внутрішню безодню. Бойл проілюструє це під час спалаху насильства в фіналі, коли стане зрозуміло, хто з героїв все-таки є зомбі, загіпнотизованим сталевою волею бандитів, а хто здатний міркувати навіть під дулом пістолета. У водевільному, наполовину чорно-білому пролозі повідомляється, що ті, хто грабує музеї, повинні неодмінно бути зухвалими, сильними і дуже спостережливими людьми. Мабуть, постмодерніст Денні Бойл має на увазі себе, оскільки в поведінці всіх героїв, причетних до викрадення картини Франсиско Гойї, ініціативи не більше, ніж у трупі лялькового театру. Як повідомляє нам у фільмі психолог-гіпнотерапевт Елізабет, ми є «сумою того, що ми коли-небудь робили, ким були і що відчували». Як режисер Денні Бойл встиг зробити немало – від шедевру «На голці» до горезвісної церемонії відкриття Олімпіади, так що сума його відчуттів, пережитих впродовж власного кар’єрного шляху, зводиться до легкого запаморочення від попередніх успіхів. І Денні обов’язково дасть нам це відчути. Наприклад, за рахунок постійно перекошених ракурсів і регулярно присутніх в композиції кадрів дзеркал. Також Бойл використовує як дуже неочевидний козир великі плани особи своєї музи і коханої (на момент зйомок) Розаріо Доусон, яка здається йому то Венерою, то Махою, то боллівудською принцесою. Доусон – ефектна жінка, але її красу обов’язково потрібно дозувати. Зрозуміло, що Розаріо в «Трансі» грає найкращу свою роль, але її бездонні страхітливі очі і серйозні габарити (порівняно з акторами чоловічої статі, перш за все) роблять її стовідсотково домінуючою фігурою. Цілком можливо, Денні Бойл хотів би повернутися до стрічок на кшталт «Менш звичне життя», коли він з легкістю міг транслювати ейфорійні емоції, народжені не з метою вирішення художніх завдань, а просто так, від душі. Однак зараз перед Бойлом, фаворитом критиків і загальновизнаним режисером-медіумом, стоять зовсім інші завдання. І, можливо, тому він постійно надбудовує над захопливим сюжетом нові і нові смислові рівні, які дозволять йому зберегти серйозне обличчя деміурга, але при цьому вирішити тільки одне героїчне завдання – подарувати першу роль «класу А» своїй подрузі Розаріо Доусон. Нехай та й залишиться в пам’яті не як богиня, що, в принципі, напрошується, судячи з кількості одягу в деяких сценах, а як жінка-вамп, яка знаходить в ящику біля ліжка не свій ножик для колення льоду, а чужий револьвер.

 

ФЕЛІНСЬКИЙ