Якось

РАБИН

Прийшов якось до чорнобильського рабина сильно збуджений чоловік і сказав: “Ребе, немає більше моїх сил! Мене дружина зживає зі світу, у нас постійна війна з будь-якого приводу, а вчора вона сказала: ” Щоб ти здох”. Я прошу вас, ребе, проклясти її, щоб вона здохла раніше”. Рабин відповів: “Ти зовсім з глузду з’їхав, які прокляття! Я тобі що, шаман чи що?” Але чоловік не вгамовувався і просив: “Ви ж знаєте кабалістичні прокляття… Ребе, ну допоможіть…” Тоді рабин задумався і сказав: “Їдь до Білої Церкви, там не можуть добудувати синагогу, гроші закінчилися, і пообіцяй, що даси їм всю необхідну суму. Потім їдь додому і не виконуй обіцянку – вони тебе обов’язково проклянуть, зазвичай від такого вмирають близькі родичі, найчастіше дружини. Але ти повинен пам’ятати, що це стається не моментально, а десь через півроку-рік, і весь цей час ти повинен жити з дружиною справжнім подружнім життям, інакше на небесах ваш шлюб не буде вважатися законним і прокляття не спрацюють”. Чоловік все так і зробив, але не минуло й трьох місяців, як він знову прийшов до рабина і сказав: “Який же я був ідіот, ребе, ми помирилися і стали прекрасно жити, а моя дружина – найкраща людина на світі! І що ж тепер робити, щоб вона не померла від тих прокльонів?” Рабин відповів: “Тільки одне – їдь у Білу Церкву і відвези гроші”. Так все і сталося. Такий був мудрий рабин – по-перше, сім’ю врятував, а по-друге, синагогу добудував.

Колись

КОНЬЯК

Екіпажу Романенка і Гречка вдалося пронести на борт фляжку коньяку. По ковточку іноді на сон грядущий… Але змогли випити тільки половину фляги. Решта просто не вдавалося вилити: рідина має таку ж нульову вагу, як і повітря, тому не виливається. А якщо її видавлювати, то вона тільки змішується з повітрям у піну (а соломинки-трубочки немає). Тому півфляги довелося залишити. Яке ж було здивування екіпажу, коли другі космонавти повернулися на Землю і сказали, що допили коньяк! Як?! Виявилося, вони придумали спосіб. Один піднімався під стелю і брав флягу губами, а другий бив його по голові. Перший опускався вниз, а рідина за інерцією виливалася йому в рот. Потім мінялися місцями. Як вони сказали, “крім вищої освіти потрібно мати ще й хоча б посередній розум».

І взагалі…

Жив-був слон. Він обробляв своє поле і годувався урожаєм з нього. Одного разу на поле прийшов заєць, зібрав весь урожай і хотів його забрати. Але слон зловив зайця і сказав йому: «Ах, зайче, ах, розбійнику, навіщо ти забираєш мою їжу?» – «До чого тут їжа? – відповів заєць. – Ти подивися спочатку на поле. Чиє це поле?» – «Це моє поле», – відповів слон. «Ти брешеш, слоне, – сказав заєць, – поле належить мені. Це знають всі. Навіть богу це відомо». – «Гаразд, – сказав слон, – завтра ця справа буде розглядатися в суді». Слон вирушив збирати всіх звірів: левів, гієн і диких свиней. А заєць вночі пішов до мавпи і сказав їй: «Завтра я буду судитися зі слоном. Піди залізь на високе дерево. Ти будеш зображати бога. Як тільки я скажу слово «бог», ти кажи: «Це правда, поле належить зайцеві». Потім заєць пішов до термітів і домовився з ними про те ж. Рано-вранці з’явився слон у супроводі безлічі звірів. «Подивіться, – сказав він їм, – ось цей заєць збирав урожай з мого поля». – «Це моє поле, – заперечив заєць. – Бог знає це». Тільки-но він вимовив ці слова, як мавпа з дерева крикнула: «Так, це правда!» Всі подивилися вгору на дерево, але нікого там не побачили і сказали один одному: «Бог підтвердив, поле належить зайцеві». І терміт сказав тихо: «Так, це правда». Тут звірі сказали слонові: «Поле дійсно належить зайцеві. А тобі, слоне, нічого тут робити. Іди в ліс». З тих пір і до нинішнього дня слон терпіти не може зайця. А мавпа і терміт, навпаки, дуже з ним дружать.