Днями

БАТЯ

Словом, ситуація. Батя у Серьоги учудив. Він у нього живе в селищі, у своїй хаті. Сам веде господарство, хоча йому вже під вісімдесят, і дотепер ще ходить на полювання. Міцний такий дід, з характером. І якось поверталися вночі з танців місцеві телепні і влаштували у нього перед будинком танці. Він їх раз попросив не горлопанити і піти геть – марно. Музон, мати, п’яні розбірки… Він їм вдруге сказав, а вони у відповідь його послали. Чеши, мовляв, звідси, старий, поки не отримав по шиї. Дід тоді мовчки пішов у хату за рушницею, вийшов на ґанок, прицілився… І як дав по них дробом! Одному в ногу засадив, а інший, тікаючи, умудрився в канаву звалитися і руку зламати. Дільничний з самого ранку прикотив, заяву на діда привіз, і почалось. Серьога з міста прилетів, намагався все відразу розрулити, та пізно вже, закрутилася держмашина, справу завели, суд призначили. Давай він тоді з батьком бесіди проводити. Про це на суді говори, а про це краще мовчи, зрозумів? На що батя йому відповів: «Ти йди пса гавкати вчи, відповім, як треба, не хвилюйся». І ось суд. Сидить на лаві підсудних старий дід. Відразу помітно, що садити у в’язницю його ніхто не хоче. Ні прокурор, ні навіть самі потерпілі, яким батьки, розібравшись, що до чого, вже напхали по самі помідори. І суддя, тітка середнього віку, яка все розуміє, починає ставити дідові навідні запитання, щоб потихеньку все перекваліфікувати на нещасний випадок і адміністративку. Мовляв, не хотіли ж ви, підсудний, насправді кого-небудь поранити, адже за відгуками і характеристикою видно, що людина ви мирна. Напевно, самі не очікували, що рушниця вистрілить, хотіли просто хлопців полякати, правда? Дід покосився на Серьогу і мовчки кивнув. «Ну, ось бачите, – зраділа суддя, – я ж кажу, полякати хотіли… Думали, осічка буде, рушниця ж у вас старенька, осічки, мабуть, часто бувають, адже так?» І тут Серьогін батя встав зі свого місця, гордо розправив плечі і, дивлячись судді прямо в очі, з гідністю відчеканив: «Ні-ко-ли!» У залі ржали всі, включно з самою суддею і прокурором. Зрештою, відпустили діда. Оштрафували, правда, але відпустили.

Якось

БОМБА

Були одного разу два знайомих з якоюсь інспекцією на черговому суперсекретному аеродромі. Після закінчення перевірки вийшли на злітну смугу покурити. Стоять, дружно курять, спостерігають за злетом здоровенного бомбардувальника. І тут при відриві цього бомбардувальника від землі від нього відвалюється щось, що підозріло нагадує авіаційну бомбу, вельми немалих розмірів, і шустренько котиться в їхній бік… Загалом, за лічені долі секунди вся група прийняла лежаче положення і спробувала заритися в землю. Лише один сивий, як лунь, пропалений полкан залишився стояти з гордо випрямленою спиною і навіть сигарети не викинув. Коли бомба (а це була саме вона) підкотилася майже до ніг полковника, інші почали вибиратися зі свого укриття. Один молодий лейтенант запитав: “Товаришу полковник, а чому ви не ховалися?” Полкан поправив збиту поривом вітру гриву, викинув недопалок, сплюнув і відповів: “А навіщо ховатися, вона ж атомна”.

Колись

КАРНИЗ

Викладач з психології розповідав. Прийшов, словом, хлопець до дівчат у гості: випити, поспілкуватися, в карти пограти. І хтось заздрісний вирішив його здати коменданту. І ось іде комендант з двома викладачами (у них там якийсь патруль був чи щось на зразок того) до цих дівчат у кімнату, хлопця шукати. Хтось менш заздрісний побачив, що патруль йде і хлопцеві про це повідомив. Той одразу злякався, почав шукати, куди б сховатися – не в шафу ж! І додумався до того, що виліз з вікна і став на карниз, а дівчата за ним вікно прикрили (події відбувалися на 5-му поверсі). І ось заходить патруль, шукає порушника жіночої цноти. Подивилися в шафі, під ліжком, заглянули в умивальник – нема нікого. Найбільш просунутий викладач виглянув у вікно, а там хлопець йому знаками показує, мовляв, не здавай. Ну, в тому зіграла солідарність. Закриває він вікно і каже: “І тут нема нікого”. І все б нічого, але… в цей момент одна з дівчат втратила свідомість.