Кожен, хто загинув у ІІ Світовій війні, залишив після себе скорботу рідних та близьких. Вбивці після себе залишили цифри. Потрапити ж після смерті у велике число – це розчинитися в морі анонімності, принести в жертву свою індивідуальність. Фактично це означає бути покинутим історією, викресленим із людської пам’яті, забутим навіки. На жаль, «…культури пам’яті багатьох народів оперують округленими цифрами, але пам’ятати мертвих легше, коли цифри не округлені, коли останнє число не нуль…» Такими рядками наприкінці свого бестселера «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним» американський історик Тімоті Снайдер червоною ниткою проводить думку, що кожен, хто потрапив у жорна  режиму та загинув, має право ніколи не бути забутим.

Також кожна війна завдає значної шкоди економіці та господарству держав, на території яких проходили бойові дії. У наш час важко підрахувати збитки, яких завдала антитерористична операція на сході України. Але з впевненістю можна ствердити, що після її закінчення буде створена державна комісія, яка займеться цими підрахунками, хоча вже зараз експерти називають цифри у декілька мільярдів американських доларів. Останніми десятиліттями у переддень Дня Перемоги чи опісля уже давно не порушувалося питання завданих збитків, які принесла Друга світова війна місту Станіславу. Їх сума як на той час була колосальною. У нашій статті ми спробуємо пролити світло на цю маловідому сторінку історії нашого міста, посилаючись на матеріали Державного архіву Івано-Франківської області.

Восени 1944 року у Станіславі (саме так до 1962 р. радянська влада називала Станиславів) була створена “Станіславська обласна комісія з розслідування злочинів німецьких фашистів та їх посібників” на чолі з першим секретарем Станіславського обкому партії М. Слонем. Заступником голови комісії був призначений М. Козенко, представником Надзвичайної державної комісії від уряду був М. Самусь. Членами комісії були полковник держбезпеки Михайлов та греко-католицький єпископ, ісповідник віри Іван Лятишевський. Залучений єпископ до складу комісії був для надання їй легітимності в очах місцевого населення. Відповідальним секретарем комісії був А. Глущенко.  Робота комісії тривала до осені 1946 року. Її склад зазнавав змін. Так, 11 квітня 1945 року був арештований разом з іншими греко-католицькими владиками єпископ, ісповідник віри Іван Лятишевський.

У ході роботи було встановлено, що загалом Станіславській області Друга світова війна завдала такої шкоди: Станіславська обласна комісія подала у Надзвичайну державну комісію 14 783 акти на суму 14 млрд. 332 млн. 324 тис. радянських карбованців. Було знищено понад 300 промислових підприємств, 295 колгоспів, 11 радгоспів, 25 машинно-тракторних станцій, спалено і зруйновано близько 10 тис. державних і громадських будівель, серед них 523 будинків шкіл, бібліотек, музеїв, 49 дитячих установ, 5 церков, 12 синагог, 87 приміщень лікарень, поліклінік та амбулаторій, 30 121 індивідуальний житловий будинок та 24 174 надвірні споруди. Звичайно, папір може витримати будь-які цифри та рахунки, але коли мова йде про людські життя, які були поглинуті жорнами тієї кривавої війни, то не в однієї сім’ї серця тоді обливалися кров’ю. Свідченням безжального ставлення до людей став вислів Сталіна з тих часів: «Смерть однієї  людини – трагедія, смерть мільйонів – статистика». На території Станіславської області було вбито та закатовано 223 тис. 920 мирних жителів, вивезено на примусову роботу 68 тис. 361 особу.

Разом із обласною комісією були створені районні та міські комісії. Головою  “Станіславської міської комісії з розслідування злочинів німецьких фашистів та їх посібників” був призначений голова Станіславського виконкому М. Лазуренко, замісником голови – голова Станіславської міськради А. Шатохін. Комісією було встановлено, що протягом радянсько-німецької війни у Станіславі загинуло 128 тис. 272 особи, з них розстріляно 108 тис. 522 особи, повішено 2 тис. 350 осіб, померло від катувань 17 тис. 600 осіб. Більшість серед загиблих становило єврейське населення, яке на екзекуцію зганяли до Станіслава з прилеглих околиць та з Угорщини. У фондах Державного архіву Івано-Франківської області зберігся Акт №2 роботи  “Станіславської міської комісії” від 27 січня 1945 року, згідно з яким було встановлено кількість вивезених осіб на примусову працю із Станіслава. На засіданні комісії були присутні: голова Станіславської міськради А. Шатохін, секретар комісії В. Шполянська, завідувач міськкомунгоспу Самохвалов, начальник житлоуправління Кульбашний, депутат міськради В. Столярчук. Загальна кількість вивезених осіб була складена на підставі показів свідків – О. Кучинського, М. Добровольського, Старчевського, В. Семіона, Маркевича, Кебузинської, Дякуна. Починаючи з липня 1941 до 27 липня 1944 року на примусову працю із Станіслава до Німеччини було вивезено 17 тис. 625 чоловік. Вивезення відбувалося в три етапи: у 1941 році – 600 чоловік, з 15 травня 1942 по 1 січня 1943 року – 7 тис. чоловік, з 1 січня 1943 по 27 липня 1944 року – 9 тис. 925 чоловік. У нас логічно виникає запитання – звідкіля були взяті ці цифри? Чи свідки мали якісь свої підрахунки, чи збереглися німецькі документи цього періоду, які ще потрібно було підтвердити показами очевидців. На це запитання у нас немає відповіді. Погрішності радянської статистики відомі кожному. Зараз за браком документів та свідків тих подій важко з’ясувати імовірну похибку. У зведеній відомості комісії зазначено, що кількість 17 тис. 625 чоловік складена за актами, тоді як у списках фігурує всього 136 чоловік.

Щодо економічних показників, Станіслав у ході радянсько-німецької війни зазнав шкоди на 7 млрд. 527 млн. 361 тис. 95 радянських карбованців. Було зруйновано 2 тис. житлових будинків, що становило більше чверті міського житлового фонду, 6 мостів, 5 км шосейних доріг, 5 км залізниці, 256 тис. кв.м бруківки, 5 тис. кв.м тротуару. Серед переліку різноманітного майна  було знищено 189 вантажних автомашин, 23 легкові автомобілі, 2 автобуси, 3 тис. 582 універсальні швейні машинки, 278 станків, 1372 вагонетки.

Показники збитків поголів’я худоби відкривають перед нами невідому досі аграрну історію Станіслава. У місті знищили 1 тис. 375 корів, 117 биків, 297 свиней, 400 жеребців, 809 кобил, 3 тис. 178 голів домашньої птиці. Поміж речей домашнього вжитку та сфери послуг втрати налічували 2 тис. 300 радіоприймачів, 370 фотоапаратів, 87 друкарських машинок, 12 тис. гардин,  8 тис. килимів, 1 млн. 980 тис. посуду,  1 тис. картин, 1 тис. 100 роялів та піаніно, 7 тис. хутряних шуб, 220 тис. різних пальт, 330 тис. костюмів та суконь,  1 млн. пар білизни, 650 велосипедів. У Станіславі мешканці на руках мали багато коштовних виробів та грошей, більшість з яких були вилучені під час розстрілів чи конфіскацій, часто гестапівці привласнювали собі ці вироби та кошти. Загалом було награбовано 33 тис. кг срібних речей, 2 тис. кг золотих виробів, 15 тис. кг дорогоцінного каміння, 3 млн. американських доларів.

Друга світова війна додала людського болю та страждань. Проте кожна нація і досі пам’ятає здебільшого лише власну трагедію. Для євреїв це був Голокост, для поляків – масові розстріли в Катині, Волинь, знищення Варшави, для українців – найбільша кількість загиблих та полігон, на якому протистояли одна одній дві жахливі імперії. Історія засвідчує: ціна війни дуже висока. Тому її треба максимально уникати, але якщо вона уже настала, то з неї краще, звичайно, вийти переможцем.

 

Роман ЧОРНЕНЬКИЙ

Петро ГАВРИЛИШИН